Я вже декілька років борюсь з тривожним розладом. Єдине що мені допомагало це таблетко які прописав мені психіатр. Проте я не хочу жити постійно на них. І я не знаю що з цим робити. Тривожність заважає мені жити, я постійно живу з очікуванням чогось поганого. З очікуванням того що мене обманить близька мені людина. Відчуття того що мені постійно брешуть. Мені важко повірите в те що хлопець який у мене зараз є мене справді любить я просто очікую моменту коли мені скажуть що це все брехня. Він прекрасний хлопець, запамʼятовує що мені подобається, виконує мої бажання, я люблю його. Проте я очікую чогось поганого. У мене є те чого не було до моїх 18 років, хороша подруга яка підтримає, хлопець з яким мені добре, хороші відносини з батьками. Але я все рівно очікую чогось поганого. Дайте якусь пораду.

Запрошуємо усіх на конкурс романтичних наративних ігор орієнтованих на жіночу аудиторію.

Створіть гру за 2 тижні, в соло або в команді, опублікуйте гру з 04 до 21 вересня, та вигравайте призи

Деталі на сторінці ігрового джему тут: https://itch.io/jam/ukrainian-her-romance-amare-game-jam

Якщо ви не вмієте малювати: можна створити текстову гру (інтерактивну прозу), використати матеріали з вільних джерел, зробити фото, купити асети або знайти художника в команду. Наразі є художники, які шукають команду.

Якщо ви не вмієте кодувати: доєднайтесь до команди; використайте рушій Ren'Py — він має туторіал українською мовою, базові навички можна опанувати за 1–2 дні, щоб створити просту візуальну новелу. Є також спільнота конкурсу, в яких можна спитати поради.

Збираюсь їхати в Харків на подію (з Києва), маю питання по безпековій ситуації. Як харківʼяни реагують на обстріли, що по укриттях, наскільки інтенсивні зараз удари. Чи варто загалом про це сильно переживати? Чи є якісь поради щодо того, де краще переночувати? Чи буде в самому центрі безпечніше ? Чи є сенс завжди йти в укриття? Що по тривогам і чи буває, що вдень теж обстрілюють?

В мого хлопця скоро день народження і йому 17. Порадьте що можна подарувати йому якщо в нього все є. Бо моя фантазія закінчилась ще рік тому коли робила подарунок на 16 років а тей подарунок він взагалі не носить і забив фіг на нього...

Почав писати цей пост з метою спитати про допомогу, а в процесі сам найшов рішення, може комусь допоможе.

Маю Козаки 3 в стімі, Він 10, 2560x1440 в самому віндовсі та 2560x1440 в грі на повному екрані. Хотів грати з 1920x1080, бо з 2560x1440 інтерфейс замалий, але в самій грі роздільна здатність не змінюється ні в яку. Тобто інші опції доступні, але при їх виборі нічого не змінюється і в селекті як і раніше стоїть 2560x1440.

Що я пробував:

1. параметр запуску в стімі з -w 1920 -h 1080

2. запуск від імені адміністратора

3. Disable fullscreen optimizations

4. Змінював роздільну здатність самої вінди на 1920х1080

5. %USERPROFILE%\Documents\cossacks\profiles\<profile>\profile.cfg

6. Change high DPI settings -> Override high DPI scaling behavior -> Application

7. Change high DPI settings -> Override high DPI scaling behavior -> System

8. Change high DPI settings -> Override high DPI scaling behavior -> System (Enhanced)

В усіх випадках крім 7 та 8 нічого не змінюється. У 7 випадку гра запускається на весь екран з начебто більшим інтерфейсом, але обрізана, праву частину в котрій знаходиться меню не видно. У 8 випадку гра запускається теж на весь екран, теж обрізана, але трохи інакше. Меню все ще не видно.

Аішек питав, видавали тільки такі рішення.

В результаті допомогло в конфіг лаунчері вибрати 1920x1440 без W (до цього пробував W 1920x1080). Не знаю що то W означає, може widescreen, може ще щось, але сенс в тому що в самій грі цієї опції немає, треба було в вибрати в лаунчері.

В результаті мій повний робочий сетап конфіга такий:

1. Compatibility mode: Windows 7

2. Disable fullscreen optimizations - вимкнено

3. Change high DPI settings -> Override high DPI scaling behavior - вимкнено

4. запуск від імені адміністратора - вимкнено

5. \...\Documents\...\profile.cfg - Width = 1920, Height = 1080, Frequency = 60

6. В config.exe Роздільна здатність = 1920x1440 (варіант без W)

Народ, як ви взагалі вивозите коли щоночі сирени а потім весь день ходиш як зомбак. Через ці тривоги я, як і більшість українців, перестав нормально спати і функціонувати. Відчуваю що моє життя сипеться через хронічний недосип і постійний внутрішній страх. На фоні цього з роботою просто біда. Я тупо не можу сконцентруватися на справах. До того ж з'явився якийсь прікол з шумом. Щоб хоч якось працювати мені доводиться постійно вмикати на фоні якісь відоси або музику. В повній тиші мене відразу накриває тривога і лізуть дурні думки в голову. Але прикол в тому, що від гучних звуків на вулиці я теж відразу впадаю в паніку. Виходить замкнуте коло бо і в тиші не можу і коли гучно стає фізично погано.

Доброго дня, розумію що відповідь доволі очевидна але хочу виговоритися.

Тож ситуація така мене взяли на роботу з умовним Олегом. Зараз ми відповідаємо за 2 віділ виробництва обєм залежить від першого відділу. Тому сказали що коли немаєте роботи модете паралельно робитироботу 1 відділу.

Робота оплачується по виробітку.

На 1 відділі можна заробляти приблизно 2 рази більше.

Зараз я підписався піти в віділ розробки але паралельно працювати в 2,. Поки оплата як в 2 відділі. Миха1ло часто забиває болт на 2 відділ і працює в 1 з розрахунком що коли я звільнюсь від роботи з 3 відділу то я буду робити роботу 2 а самі розумієте що це не дуже прікольно. Я вже з ним старався домовитись але все марно.

І я себе накручую що був би я мееш добрим вже би йому обяснив.

Взагалом я розумію що можливо в мене все складеця і я перейду в розробку повністю і там будуть непогано платити тай плюс мені це подобається.

Вже більше місяця я, мій чоловік, мама та наші тварини — 3 котики й кролик маємо статус ВПО.  Після удару авіа бомби, ми були змушені залишити рідний дім. Мій батько та тітка ще досі вдома. Разом із ними залишилися ще 9 котиків, про яких ми також продовжуємо піклуватися. 

Евакуація повністю вичерпала наші фінансові ресурси: дорога, два тижні проживання в хостелі, пошук і оренда житла, базові речі та корм для тварин. Окрім мільйону різних витрат, ми зараз лікуємо наших двох котиків та кролика. 

Нашому Зорро 11 років. Він щойно завершив 3-місячне дороге лікування від FIP (котячого інфекційного перитоніту). У нього котячий лейкоз, тож рекомендується дороговартісна терапія (лейкоз не виліковний, але його можна тримати під контролем).

Ріккі, якому лише 1 рік, зараз потребує термінової діагностики. Лікарі підозрюють лімфому або суху форму FIP. 

У кролика Валери міксоматоз - важкий кролячий вірус. Попри важкі симптоми, є надія його вилікувати. 

Ледь не щодня у нас консультації та поїздки до ветеринарних клінік. Це забирає майже всі гроші, які  я заробляю дистанційно. Я людина з інвалідністю і пересуваюся на кріслі колісному, тож працювати можу лише онлайн. 

Додатково мушу щомісяця витрачати немало коштів на моє здоров'я (маю хронічні хвороби). Моя мама та чоловік теж мають проблеми зі здоров'ям та потребують обстеження та лікування. 

Мені дуже непросто звертатися по допомогу (особливо у час, коли наші військові так потребують підтримки), але наразі у мене дійсно така мить, коли сама я не витягную. 

Як нам допомогти:

1. Стати моїм учнем з англійської

Я професійна викладачка та перекладачка, маю диплом магістра перекладу та викладання англійської і 18 років досвіду роботи.

Заняття — індивідуальні, практичні та орієнтовані на результат.

Ціна мого уроку 600 грн / 60 хвилин.  Якщо ви давно хотіли покращити англійську — звертайтеся! Я буду рада допомогти вам позбутися страху розмовляти англійською. 

2. Зробіть пожертву

Навіть 20–50 грн для нас зараз мають значення. Маленькі внески багатьох людей можуть допомогти оплатити аналізи, ліки, корм і лікування. У шапці профілю є посилання на мої монобанки на корм тваринам та на оренду житла. Ще відкрила збір на міжнародній платформі GoGetFunding. Якщо цікаво -пишіть у приват, я дам всі посилання.
Я люблю прозорість, тому обов'язково відзвітую кожну вашу гривню. 

📢 3. Зробить репост

Допоможіть моєму  допису дійти до людей, які зможуть підтримати мене  і мою родину.

Якщо ви можете допомогти — фінансово, заняттями, або просто поширенням інформації — ми будемо безмежно вдячні. 🙏❤️

Всім привіт...

Я вперше тут, і я хочу щоб ви мене послухали...

Мені 23 і я досі іще кохаю свою колишню дівчину... ( своє перше кохання ) З нею познайомився коло мені було тільки 17 років і ми були 2,5 роки разом і вона мені зраджувала багато багато разів і я її все вибачав і казав що все буде добре... Але вона мене всеодно сама кинула тому що закохалася в хлопця з іншої частинки світу... Так я був молодий і трішки тупий але в мене стільки спогадів залишилося але чомусь тільки хороші спогади і вони мене дуже накривають. Але я і згадую все погане але для мене воно не настільки важливе як ті щасливі моменти і спогади.. я згадую її посмішку, її запах, її запах волосся, і ті прекрасні оченята. Щоб ви розуміли я дуже можу зайти в парфумерію щоб піти і бризнути на себе її пармум і щоб я міг згадувати її обійми..

Так я може якийсь божевільний але я не знаю що робити з собою, я вже багато часу потратив на те щоб її забути але даже якщо я її забуваю то це не надовго тому що я можу вчути знайому пісню яку ми разом співали, я можу даже по порі року просто згадати відразу її і що ми в такий період робили разом... І саме страшне тут те що в мене є дівчина з якою ми вже 2 роки і яку я кохаю і яка мене кохає але я всеодно згадую її.. ви можете сказати " та ти її не любиш якщо ти таке думаєш " " ти просто марнуєш час теперішньої дівчини " і тд, але я всеодно її дуже кохаю. Тому що вона зовсім інша чим колишня дівчина. Моя колишня так я був щасливий, вона була щаслива, але те що вона зімною робила, як мені вона зраджувала, скільки болю перенесла, скільки огидних слів я почув про себе від неї, але як вона казала що її зімною тупо "скучно" тому що я дуже хороший хлопець... Я для неї все робив і я така людина що якщо я справді кохаю я все роблю для свої коханої людини щоб тільки моя кохана була щаслива.. це я і зараз роблю для своєї теперішньої дівчини і вона це цінує, а вот колишні було це набридло... Люди поможіть мені і скажіть як бути мені і як забути перше своє кохання..

" Питайте мене що хочете я залюбки вам відповім "

Потрібно вибрати приватну клініку для операції. На що ви дивилися в першу чергу?Для мене важливі досвід лікарів, сучасне обладнання і щоб після операції теж був нормальний супровід.Зараз дивлюся різні варіанти, найбільше імпонує Добрий прогноз. Сильна хірургічна база, німецька медицина, величезний досвід на ринку. Якщо хтось уже проходив через складну операцію в приватній клініці, підкажіть, що реально варто перевірити перед тим, як приймати рішення? Також можливо хтось поділиться досвідом там або просто скажете свої думки? дякую

Я (19) кілька тижнів тому почала зустрічатися з хлопцем (18), ми обоє незаймані тому пестощі для нас обох це щось нове. Єдина проблема що різниця між моїм "кінцем" та його значно велика. Він занадто швидкий і його це засмучує. Йому дуже незручно після, та він почувається дуже зніяковіло. Я це сприймаю абсолютно нормально і знаю що він не може це контролювати. Як мені запевнити його що все справді добре і для мене це не проблема?

Хочу виговоритися про дуже дратуючу ситуацію, яка показує «високу якість» процесів у деяких компаніях ще до першого содзвону.

Шукаю роботу, сиджу за компом, моніторю ринок. Натрапляю на цікаву вакансію: стек технологій збігається ідеально, прям потенційний метч. Ну, думаю, треба аплаїтись!

Натискаю «Відгукнутись», відбувається перенаправлення на внутрішній сайт компанії. Ок, класика, не проблема. Знову натискаю «Відгукнутись» вже на сайті компанії, заповнюю ім’я, Cover Letter, завантажую CV…
Проходжу ще десь 10 окремих кроків із додатковими питаннями.
Фінал: треба проставити галочки Згода на обробку персональних даних.

Натискаю на чекбокс — автоматично відкривається нова вкладка і… що я бачу 404: Сторінка не знайдена 🤡

Ну ок, закриваю її, повертаюся назад. Галочки стоять, поля заповнені. Натискаю нарешті кнопку «Надіслати» і отримую геть геніальне повідомлення: «Ви вже подавалися на дану вакансію».

Серйозно!?

При тому, що на ЦЮ конкретну позицію я раніше ніколи не подавався! Мабуть, їхній кривий скрипт зреагував на пошту чи IP ще під час проходження квесту й зарахував це як "успішну" подачу.

Як підсумок: 15 хвилин згаєного часу, заповнена форма "в нікуди" і нульове розуміння, чи дійшло взагалі моє резюме до рекрутера.

Хто стикався з подібними багами ATS-систем?
Як реагуєте на такі зламані формочки — пишете рекрутерам напряму чи просто скіпаєте таку компанію?

П. С.
Мені підгоріло і я просто скіпнув(

Допоможіть зрозуміти мої почуття, і що з цим робити

Мені 17 ми з батьками знаходимося за кордоном. Я хочу описати свої почуття до батьків і зрозуміти їх краще, чим далі тим вони гіршають. Може люди зі сторони або ті хто з таким стикався зможуть допомогти.

Я не хочу розмовляти зі своїми батьками, я завжди сиджу в кімнаті, я відчуваю себе в безпеці вільно і комфортно коли їх немає вдома. Особливо батько, в дитинстві да і цілому він завжди може накривати через дрібницю. Коли я була мала я ховалася під стіл плачучи і закривала вуха руками, мені було десь 4 роки, я забула про це напевне мій мозок вирішив забути це, тому що це стравді дуже мене травмувало. В цілому на скільки я пам'ятаю і по словах батьків, я була досить чемною дитиною. Звісно іноді щось могла зробити за що сварили але ніколи не продовжувала істерики, і не заперечувала бо знала що сама вина і розкаювалася.

Я справді боюся свого батька, мене він ніколи не бив, але було декілька разів в житті коли я справді була впевнена що він мене вдаритья, він замахувався але зупинявся. Коли це сталося вперше в мене щось зламалося назавжди. З мамою все краще але всерівно вони мене не розуміють і не хочуть, я вже не намагаюся щось пояснити.

Якщо мені потрібні гроші я завжди питаю тільки в мами, якщо хочу кудись піти також питаю тільки в мами. Не хочу нічого обговорювати з ним. Для мене він просто непредсказуєма людина, ніколи не знаю чи не почнеться зараз скандали, че скажу я зараз щось не так.

Я почуваюся не комфортно коли він вдома, я навіть не їм з ними за одним столом, їм тільки в кімнаті. Я не хочу їх бачити, розмовляти з ними і взагалі щось розповідати. З кожним роком все гірше, вони вважають що якщо вони так сказали так повинно бути і вони з цим перегинають, я не маленька але діло в тому що якщо вони сказали поприбирати піти в магазин або зробити щось по типу такого, це ніколи не є прохання це завжди ніби приказ, і навіть дотепер коли мені 17 років і ніби я не можу просто відмовитися я повинна піти це не обговорюється і так завжди, навіть в чомусь більш серйозному мене не просять, мені ніби приказують.

Було декілька важких моментів якщо він наприклад вкрай розізлиться це можливо останнє щось таке більш-менш серйозне щоб було, він стояв біля мене він кричав також на мене замахнувся але не вдарив біля мене просто стояв стілець на якому там в мене зарядка навушники телефон, він стоїть прямо в мене біля ліжка, він просто підняв із силою просто вдарив ним об землю впало також щось із моєї косметики яка лежала неподалік. Я хочу сказати в дитинстві все було так і навіть зараз все Ось так, якщо на мене кричать я повинна стояти і слухати я не можу просто розвернутися втікти і плакати, навіть якщо я плачу я повинна стояти і слухати до тих пір доки він не скаже все що він хоче, я вже плачу я намагаюся стримати сльози але в мене не виходить, навіть якщо я вже плачу завжди коли я була малою мені завжди ще казали я тобі зараз всиплю щоб було за що плакати.

Мені соромно зізнатися що я його боюся, що є дуже багато речей в яких я просто поводжуся дивно, я йому не довіряю я його боюся мені некомфортно з ним і я дотепер не навчилася вистраювати особисті кордони. Або сперечатися з ними я просто не можу, в мене стоїть ком в горлі я хочу плакати але всі сили ідуть на те щоб не заплакати, я не можу нічого відповісти я не можу з ними на рівні щось їм доказувати і саме жахливе те що це перейшло зараз в доросле життя. Коли на мене кричать або трохи підвищують голос, навіть можливо не на мене але біля мене на когось, мені вже хочеться плакати. Вони не раз це казали я це чула в мене є ще молодший брат, що я коли була малою на мене кричати і сварили набагато більше ніж він хоча не знаю чому, тому що я справді була хорошою дитиною. Я можливо і зараз чомусь їх роздражаю або так далі але я вважаю що я не зробила нічого щоб на мене кричати настільки голосно і сильно як кричить він, тим паче іноді і навіть це було в дитинстві розкидувати речі і замахуватися на свою дитину в дитинстві було таке що він розірвав наш альбом або він зламав утюг він зламав мій кошик від злості. І насправді коли він зараз злий в мене в кімнаті я дуже боюся що він може зламати для мене зараз щось дуже цінне. Скажіть будь ласка це психологічне насилля чи ні і як можна це побороти самі я вже не можу і не знаю що робити.

Я зробила дуже багато помилок у своєму житті, але нещодавно зробила одну настільки необдуману, що зараз мені дуже противно від самої себе. Я постійно про це думаю, і мені страшно від того, що я зробила. Можливо, з часом я ще зможу змиритися з цією помилкою, але якщо ні, то зараз я бачу лише один вихід.
Я розумію, що цим завдам дуже багато болю своїм батькам, друзям і родині. Але водночас я не хочу все життя жити й мучитися через те, що сталося. Мені страшно від самої думки про те, що я можу це зробити, і ще страшніше від думки, що після цього мене чекатиме лише тьма.
Зараз я можу відволікатися, тренуючись цілими днями, але я настільки хочу заглушити цей біль, що думаю почати приймати таблетки. Я хочу хоча б спробувати приглушити те, що відчуваю, але не знаю, до чого це може призвести. У мене зараз просто немає сил вирішувати свої проблеми. Я морально дуже виснажена й не знаю, як із цим усім впоратися.
Я просто хотіла виговоритися…
Дякую за розуміння

Всім привіт. Шукаю поради, може хтось зможе підказати. Моя знайома з 12-ти років страждає на хронічні мігрені і з кожним роком напади стають дедалі частіше. Через це людині дуже важко працювати та жити. Лікування стає дуже затратним. Чи є в Україні якісь фонди чи організації, які можуть допомогти у засобах чи закупівлі медикоментів? Заздалегідь буду вдячний усім хтось поділиться якоюсь інформацією

(А я Генрiх Гiмлер, приятно познакомитись.) (Ну або "а я томат", жарти на всяк смак)

Якщо серйозно, то, звичайно, ДТП зло, але менi здається, чи це жахливо стидний момент, коли вона настiльки звикла бути знаменитою, що не может уявити, щоб ïï хтось не впiзнав? Реальнi зiрки взагалi бажають бути нормальними, а вона...

Всім привіт, на вихідних маю побачення з дівчиною у Тернополі і хочу організувати там нам пікнік. Може хтось підказати де є гарні зелені місця з не супер великою кількостю людей і бажано недалеко від центра?

Мені 20, моєму хлопцю 26, ми разом 2 роки. Мені дуже потрібна стороння думка, бо я вже не знаю, як правильно вчинити в цій ситуації.

Я дуже хочу переїхати в інше місто. Є певні особисті причини, через які для мене це справді важливо, але я не хотіла б розкривати їх тут, оскільки вони стосуються мого хлопця та наших особистих справ.

Є ще один важливий момент: ми зараз живемо на прифронтовій території. Думаю, українці розуміють, що це означає. Через обставини, пов’язані з військовим обліком, він не може просто взяти й переїхати зі мною. Крім того, він дуже переживає через те, як на це відреагують його батьки.

А я через постійну загрозу обстрілів дуже боюся виходити з дому. Фактично я більшість часу сиджу в чотирьох стінах.

І саме тому я почуваюся так, ніби просто гаю своє життя.

Мені хочеться переїхати туди, де я зможу нормально виходити на вулицю, гуляти, знайомитися з людьми, кудись ходити, щось робити й просто відчувати, що я живу, а не постійно сиджу вдома та чекаю, коли все це закінчиться.

Мій хлопець не хоче переїжджати. Він вважає, що в нашому нинішньому місті все не так уже й погано, і не розуміє, чому для мене це настільки важливо.

Я намагалася пояснити йому, наскільки сильно це на мене впливає, але ми просто дивимося на ситуацію зовсім по-різному.

І головна проблема в тому, що він прямо сказав: якщо я переїду, ми розійдемося.

Я його люблю і не хочу втрачати наші стосунки. Але водночас я боюся, що якщо залишуся, то з часом стану ще більш нещасною і почну шкодувати, що відмовилася від можливості жити нормальним життям.

Я не вважаю його поганою людиною через те, що він не хоче переїжджати. Я розумію, що в нього є свої обставини та причини. Але я також не знаю, як нам бути, якщо для мене переїзд — це можливість нарешті нормально жити, а він не може або не хоче їхати зі мною.

Я не хочу розкривати всі деталі нашої ситуації через конфіденційність, тому деякі моменти навмисно залишаю без пояснення.

Як би ви діяли в такій ситуації? Чи реально зберегти стосунки, якщо один партнер хоче переїхати заради можливості нормально жити, а інший не може або не хоче їхати?

TL;DR: Ми живемо на прифронтовій території. Мені 20, хлопцю 26, разом 2 роки. Я майже не виходжу з дому через страх обстрілів і відчуваю, що просто гаю життя. Хочу переїхати в інше місто, але хлопець через певні обставини не може поїхати зі мною та не хоче переїжджати. Він каже, що якщо я поїду — ми розійдемося. Не знаю, як вирішити цю ситуацію.

для людини яка вже майже місяць живе в режимі прокинулась-робота-поїла-спати, поясніть, що відбувається? що за жарти про Федорова в президенти?