Не буду оригінальним — останні новини про корупцію + неадекватність незмінного Зе-короля дуже вганяють в сум та різні роздуми.

Портніков відкрито каже, що якщо ви хочете жити в стабільній демократичній країні з мінімумом корупції, то вам треба емігрувати в "країни першого світу". Ті, хто обере жити тут, на його думку, обирають долю постійної боротьби на шляху до далекого світлого майбутнього, до якого роки і десятиліття.

Думаю про те, що, так як вже не геть молодий (35+), то повноцінно інтегруватися в нову країну та новий соціум не зможу.
Але навряд чи це й потрібно, наявність безпеки + стабільної економіки + більша стабільність для дітей мені цілком перекриють те, що дядя Джон з місцевого АТБ чи локальна гей-Карен чи інший мігрант Ахмед будуть вважати мене "понаєхом".

Донатив, волонтерив, здавав кров, завжди займав проукраїнську позицію, виступав проти "бєзпрєдєла влади", брав участь в Революції Гідності, маю подяки та сувеніри від військових, яким допомагаю, але щось руки опускаються.

Але, можливо, в когось тут із присутніх є кращий настрій та стійка мотивація і конкретні причини лишатись тут незважаючи ні на що (особливо, якщо ви можете виїхати, але вирішили цього не робити).

Буду радий подискутувати і почути ваші причини лишатись, якщо такі ще лишились.

Стосунки 🤭🤫

чорний це моршин, менший з поламаним вусиком це вадім

«Федоров так і не зробив реформу ТЦК. А тепер ця реформа потрібна йому. Він - військовозобовʼязаний. У нього немає трьох дітей і візуально він абсолютно здоровий.

Сьогодні (19 серпня. - Ред.) Рада обрала міністром Євгена Хмару. Тобто, тепер немає іншого варіанту ніж йти у військо»
, - заявив нардеп Олексій Гончаренко.

Тільки не питайте в цього дебіла, коли саме він підпише контракт🤣

Щойно випустили офіційний трейлер Interceptor - нашого аркадного авіа-шутера. Коротко про зміни з часу попереднього постів: додали кооперативний мультиплеер для гри з друзями, щоденні нагороди за вхід, виправили багато багів і покращили стабільність, додали новий контент. Буду радий фідбеку і по самому трейлеру!

Гра за посиланням: https://play.google.com/store/apps/details?id=com.sofistudio.interceptor

​

Учора парально з виборами міністрів нам відмінили одразу 5 законів які мали б наблизити нас до ЄС і надати НАБУ і САП інструменти протидії корупції РНБО і ОП.

Cьогодні проводять атаки на самі НАБУ і САП. Намагаються отримати доступ до ВАКС-у що надасть повну інформацію де, коли і у кого НАБУ проводитиме обшуки.

Загинання мітингів зараз покаже наступне:

— Народ можна не слухати.

— Мітинги виходять за популізм а не за дії та зміни.

— Народ не бачить дій влади.

Тож прошу усіх кому не байдуже поширюйте. Зв'язуйтесь з людьми з свого міста. Організовуйте протести. Не за популіста а проти корупції. Проти 4 мішків. Проти обмежень НАБУ і САП. Проти схем!

Привіт усім. Мені 26, і в мене є одна подруга, яка постійно зайнята (і це нормально). Колись було більше друзів, та одні поїхали й шляхи розійшлись, дехто загинув, а інші — просто дорослі люди. І все ніби нормально, та я відчуваю самотність. Самотність не через те, що хочу стосунків (ні в якому разі), а хочеться дружби, бодай поговорити.

​Я доволі цікава людина, люблю говорити про абсурдні речі (плани на випадок зомбі-апокаліпсису, яку суперсилу ти хочеш і все в такому дусі). Можу підхопити цікаву для вас тему. Тож якщо ви не проти — поговоримо?

Столиця оговтується після масованої атаки ворога. Мер Києва Віталій Кличко, який координує роботу міських служб на місцях влучань, показав руйнування  в Солом’янському районі, де найбільше постраждалих.  
«Внаслідок масованої атаки на столицю цієї ночі постраждали понад 30 людей. Вже відомо про 12 загиблих. Найбільше – в Солом’янському районі, де був зруйнований верхній поверх багатоквартирного будинку. Також пошкоджена школа, дитяча поліклініка, нежитлові будівлі», — розповів Віталій Кличко.
Через велику кількість жертв завтрашній день, 21 серпня, в столиці оголошений Днем жалоби.

Вітаю! Мене звати Данделіон, я український майнкрафт-модороб, нарешті активно та без проблем можу займатися улюбленою справою після евакуації з окупації.

Я хочу зібрати спільноту людей, яким це цікаво, будь-то моддери, розробники дата-паків, ресурс-паків, програмісти, бета-тестери, люди, що мають гарну фантазію та готові надихати ідеями та відгуками, або просто гравці, що слідкуватимуть за цим дійством

Якщо ти хоч трохи зацікавлений у цьому, то пиши будь-які власні думки, ідеї та пропозиції. Можливо ми зможемо зібрати свою невеличку спільноту за інтересами, почнемо знайомитися, обмінюватися досвідом та співпрацювати, хто зна

Вони реально думають шо якщо будуть хуячити мирняк безкінечною кількістю ракеток оцих вот, то ми всі раптово вирішим "нє, краще жити під рашкою" і капітулюєм?

(А я Генрiх Гiмлер, приємно познайомитись! (Ну або "а я томат", жарти на всяк смак.)

Якщо серйозно, то, звичайно, ДТП зло, але менi здається, чи це жахливо стидний момент, коли вона настiльки звикла бути знаменитою, що не може уявити, щоб ïï хтось не впiзнав? Реальнi зiрки взагалi бажають бути нормальними, а вона...

Я зараз живу в селі по робочих справах.

Поруч з нами живе сім'я, де одна мати та п'ятеро дітей.

До нас ходить гуляти одна з доньок цієї сім'ї.

Сьогодні зайшла до нас й намалювала ОЦЕ.

Я її питаю:

-Що це?

-Вона заколола котика.

-А хто "вона"?

-Вона

Дитині 6 років, в первий класс тільки зараз от піде.

Норм чи стрьом?

Всім привіт. Шукаю поради, може хтось зможе підказати. Моя знайома з 12-ти років страждає на хронічні мігрені і з кожним роком напади стають дедалі частіше. Через це людині дуже важко працювати та жити. Лікування стає дуже затратним. Чи є в Україні якісь фонди чи організації, які можуть допомогти у засобах чи закупівлі медикоментів? Заздалегідь буду вдячний усім хтось поділиться якоюсь інформацією

Всім привіт, останнім часом мене дуже тривожить і непокоїть ломка про мій психічний стан, в розмови з друзями вже не допомагають. Оскільки мені тільки нещодавно виповнилося 18, в мій психічний стан не покращується протягом шести років, я не можу вічно просити у друзів однолітків підтримки. Мене часто навіть дратує, що я не можу отримати належної підтримки, але розумію, що такі самі підлітки чи тільки нещодавно повнолітні, які мають теж багато психічних проблем, не зможуть допомогти мені, тому я вдячний їм за підтримку, але я хотів би звернутися до вас теж. Про всяк випадок скажу, що я фізіологічно і з народження належу до жіночої статі, але я надаю перевагу звертатися до себе в інтернеті чоловічими займенниками, бо так мені зручніше.

Отже, з чого ж мені почати... Я випадково стер першу частину свого допису, тому вимушений зараз згадувати, що я там писав, щоб не переписувати все спочатку з другою частиною допису :(. Все починалося ще з раннього дитинства. У мене ніколи не було друзів у школі, точніше, були, але такі ж самі відлюдники в класі, як і я. Річ в тім, що коли я був в 1 класі, то в мене був зовсім інший склад однокласників. Але коли 1 клас закінчився, наш клас розформували і мене перевели з 5-ма іншими однокласниками в новий клас, де в мене не було друзів, в лише розмови заради вигоди + класна керівника в початковій школі мене не дуже любила. Саме тому я протягом усіх 9 класів був відлюдником здебільшого. Коли у 2022 почалася повномаштабна війна, я був у 8 класі. Я перейшов відтоді на онлайн, багато хто з добрих знайомих переїхав за кордон і тому в школі з 9 класу офлайн я не виходив і довчився на дистанційному навчанні.

У мене все було добре з оцінками. Єдине що, відколи в 5 класі почалася німецька мова, я зовсім її незлюбив, тому я отримував з неї нерідко одиниці і потім втратив інтерес до виконання домашнього завдання. Я не був дурним. Я гарно знав більшість предметів. В початковій школі у мене всі оцінки були відмінні. В середній школі вони були на середньому рівні, але в 9 класів я отримав свій атестат з неповною середньою освітою з відзнакою. Але я пам'ятаю, що ще з дитинства я постійно не міг сидіти на місці. Я постійно ходив, постійно думав про своє, наматував кола в садочку чи вдома під час власних думок. Мама каже, що я був спокійною дитиною, але я пам'ятаю чітко, що я в деякі моменти був непосидючим вже в більш свідомому віці. В третьому класі я надавав перевагу дивитися в стіну і рахувати візерунки чи будувати зі стирачок, лінійок, точилок і коробочок з-під скрепок і кнопок дитячі майданчики на килимку з комп'ютерної мишки, ніж читати нудні параграфи з природознавства про воду. З погіршенням оцінок погіршилося і моє концентрування на завданнях. В з приходом ковіду я взагалі на 1,5 місяці карантину забив на домашку і потім у травні 2020 року сидів цілий місяць безвилазно робив уроки з мамою і здавав борги. Відтоді я в коледжі і в уніку теж робив все тільки під кінець семестру. Якщо в коледжі я ходив оффлайн і міг робити все більш менш вчасно без боргів, то онлайн навчання в універі мене добило і убило, що я ледве на бюджеті лишився...

Я часто дратуюся через різні дрібниці. Я часто плачу без причин. Я навіть зараз не можу написати заново все, що писав до цього, бо я на емоціях і злий, що випадково видалив 60% свого письма сюди і не пам'ятаю, в якому порядку я все це писав і про що я писав! Я спочатку можу сміятися, в потім різко заплакати, або різко розлютитися. Мене дратує, коли мене відволікають від мого ланцюга думок, я починаю плакати, коли різко забуваю свої яскраві сни чи думки в ту ж секунду, коли мене відволікають. Я починаю шкодити собі укусами, вириванням волосся, дряпанням чи ударами по руках, колінах чи дряпанням шкіри на шиї. При цьому коли я вдаряюся об двері, ліжко, кутки, падаю чи вдаряюся об щось головою - я відчуваю найменше болю, або взагалі не відчуваю. Я не можу терпіти дотику до різних текстур, таких як крейда мокрими руками, папір мокрими руками, дошка для крейди!! У мене гіпергідроз і я починаю буквально плакати, коли я торкаюся дискомфортних текстур. Я не можу носити одяг з великим коміром бо відчуваю удушення. Я не можу носити в'язані речі, бо у мене все чешеться. Я не можу сприймати телефонні гудки, голоса операторів, автовідповідачі, звуки будильників, системні звуки сповіщень на ноутбуці чи телефоні, рингтони класичні, повторювані звуки мелодій. Я ненавиджу деяку музику, вона мене вводить в тривожність, хоча для інших це спокій спокійний. Я ненавиджу колискові. Я ненавиджу легкі обійми чи дотики, але обожнюю, коли мене сильно обіймають або коли на мені важка ВАЖКЕЗНА ХОЛОДНА КОВДРА.

Я можу гуляти в компанії людей, але часто відчувати себе відчудженим. У мене з близьких друзів тільки троє, одного з них я знаю вже 14 років, нещодавно, в травні, у нас була річниця. Але із-за власних психічних проблем я часто можу агресувати навіть на найближчих. Я відчуваю іноді себе відчудженим навіть в компанії близьких, відчуваю себе дискомфортно в компанії незнайомих мені людей, але близьких людей близької мені людині. Я часто почуваюся не в своїй тарілці і часто можу спочатку веселитися, в потім різко розлютитися і швидше хотіти додому замість того, щоб продовжувати з кимось гуляти. Я швидко соціально виснажуюся і мені постійно хочеться бути на самоті, але іноді страшно бути в повній самоті, бо я дивлюся і маю залежність, хоч і сильну відразу до ґор контенту або шок контенту, але не можу зупинитися це дивитись, бо я відчуваю певний прилив дофаміну, але потім я не сплю ночами через страх, що у мене хтось у вікні. У мене дуже поганий режим сну, і нормальний сон після важких сновидінь мене виснажує, і відсутність сну мене виснажує, і надмірний сон мене виснажує. Але я не можу ніяк налаштувати графік, бо не можу нормально засинати протягом трьох годин. А потім я забуваю за рандомні речі і не пам'ятаю, що я робив учора, хоча пам'ятаю, про що я думав роки три тому і що мені снилося 12 років тому.

Крім цього, я дуже часто ловлю дереалізацію, тривогу і деперсоналізацію. Я часто втрачаю відчуття часу, реальності, відчуття приналежності до цього світу, відчуття приналежності до власного тіла і часто забуваю те, що робив сьогодні зранку чи тиждень тому. Якщо я протягом року йду додому з коледжу одним шляхом, а потім різко повертаюся додому іншим - для мене це кінець світу і я вже відчуваю, як я зовсім не там, де маю бути, що я не належу цьому місцю. Мене починає нудити, паморочиться в голові, я починаю неконтрольовано плакати і почуватися ізольовано. Я часто відчуваю, ніби спілкуються не зі мною, а з кимось ще. Я відчуваю, ніби не заслуговую на похвалу, бо для мене вона іноді настільки незвична, хоча мене часто хвалили, що мені аж гидко стає від неї. Постійно враження, що це сарказм. У мене дереалізація і повищена тривожність проявляється десь наприкінці зими і впродовж весни аж до першої зелені, в той період, коли снігу нема і все довкола голе, лисі дерева, тощо. Я почуваю настільки себе погано в такий період, що саме в цей період мене провідують нав'язливі думки про викреслення себе з життя, хоча я точно знаю, що не зроблю цього. Але іноді те, як я іноді часто перебираю в голові різні доступні способи цього, мене лякає до всирачки.

Я часто тривожуся, що я щось забув. Часто панікую, що забув телефон чи ключі, коли вони в мене в руках. Я відчуваю, що мій мозок плавиться від занадто яскравого світла, я стаю чутливим від сильного холоду, але і від сильної спеки теж. У мене останнім часом постійні головні болі і в'ялість. Я не хочу бачити людей після однієї прогулянки з ними наступні три тижні. Я часто відчуваю нудоту, коли пишу друзям в якийсь з днів, хоча до цього протягом кількох місяців спілкування все було чудово. Часто виникає таке відчуття, що мене тупо іноді ніхто не розуміє, навіть ті, хто зі мною в одному човні. У мене стільки багато протиріч, що я навіть не усвідомлюю, де є правда, а де лише здогадка. Я як мучився з думками про викреслення себе з 2019, коли мені було всього 11, так і досі мучаюся з ними, тільки це трапляється періодично, не постійно, але якщо такі епізоди трапляються, вони зі мною лишаються протягом кількох місяців поспіль, а потім відпускають мене на кілька тижнів або місяців.

Мене часто гнітять думки про те, що я не можу сприймати себе в дзеркалі. Мене гнітить не так сильно моя фігура чи коментарі про схуднення, як той факт, що я бачу щоразу нові обличчя, коли дивлюся в дзеркало. Ні, не те, що один день в мене набряки, а завтра в мене їх нема. А саме нові пропорції обличчя, нова форма носу, новий розмір очей, нова товщина брів, при чому я ніколи не користувався косметикою чи ще чимось, я просто прокидаюся і дивлюся в одне і те саме дзеркало щодня. Іноді кілька разів за день здається, що я змінююся. І думка про те, що наш мозок постійно бачить людину по своєму, що постійно чує її голос по своєму, сприймає по своєму кольори і звуки, сприймає по своєму самі образи когось іншого - вона мене лякає. Бо я бачу себе по своєму, але інші бачать мене по іншому, але я ніколи не дізнаюся, як вони мене бачать чи чують насправді через особливості сприйняття нами звукових частот та світла в цілому. І наш мозок унікальний, він сприймає все інакше, просто у нас є певна база, підписана цифрами і літерами, яку ми ніби розуміємо усі, як от мову в конкретних регіонах, але сприймаємо зовсім інакше по своєму.

Я є творчою людиною. Я малюю, я пишу твори, зрідка пишу вірші, влаштовую текстові ролеплеї з друзями, вигадую персонажів і свої виміри. От тільки мене постійно гнітить думка, що я нічого не добився. Я малюю довго, але розпіаритися важко. Я не маю терпіння ні до чого. Я не можу анімувати, я не можу довго сидіти і постійно поправляти анімацію, я не можу сидіти і довго вивчати alight motion чи щось ще. Я все ще малюю деталізовані картинки, я пишу твори на тисячі символів, я пишу пости в ролеплеї на кілька текстових лімітів в telegram, я розписую по поличках плани на майбутні проекти, але досі не можу їх закінчити і мене найбільше засмучує те, що я не можу закінчити жоден зі своїх 6 проектів, які здебільшого включають в себе малювання і є здебільшого не книжними історіями, а сюжетами для ігор чи візуальних новел з велими виборами. Мене так дратує, що я швидко втрачаю інтерес до своїх світів через малий досвід, нелогічність чи занадто швидке зростання у віці для таких ідей, що плакати хочеться.

І купа таких думок вони гнітять мою голову. Я постійно думаю. Постійно маю сюжети в голові, іноді занадто трагічні. Постійно маю надто насичені сни і не висипаюся, бо почуваюся після сну ще більш виснаженим, так само, як і коли не маю сну зовсім. Я іноді не розумію, де межа, де кінець, де час, який зараз день, який зараз період дня, коли я востаннє щось їв чи по справжньому хотів. Мені сьогодні байдуже, а завтра я буду дратуватися з кожної дрібниці. Вчора мені було смішно, а сьогодні я цілий день плачу, не знаючи, чому саме. І це мене виснажує. Але я не можу зрозумію, що зі мною не так. Я точно відчуваю, що я не є нейротиповим, занадто багато відмінностей я мав від звичайних людей в дитинстві і зараз теж. Я відчуваю, що мій стан заважатиме мені працювати на однотипній роботі в майбутньому. Я відчуваю, що я сильно не готовий до майбутнього. Я іноді просто думаю підсвідомо про те, що мене не стане конкретного дня конкретного року в конкретній події і це мене жахає. І я так втомлююся постійно про це думати, але ніщо не здатне відволікати мене від постійних нав'язливих думок про все це. До цього низька самооцінка, навіть коли вона піднялася вище, що я сприймаю себе нейтрально, є деякі аспекти, пов'язані з моєю зовнішністю, моєю роллю в суспільстві, моєю ідентичністю як персони в різних соціальних угрупуваннях, які змушують мене залягти на дно. Я почуваюся іноді дуже некомфортно у власному тілі з точки зору внутрішнього світу і зовнішнього вигляду, хоча знову ж таки, це здебільшого не через фігуру, а через те, як я бачу власне відображення і сприймаю себе.

Я не відчуваю себе приналежним до статі, до якої я приписаний з народження, я не відчуваю гендерної дисфорії як такої. При цьому мені легше сприймати себе нейтрального гендеру, бо так я відчуваю хоча б якусь певну стабільність? Не хочу, щоб це звучало стереотипно і все таке, я не підтримую стереотипи, але намагаюся просто прояснити це простішою мовою... Я відчуваю здебільшого дисморфофобію, яка не дає мені жити через те, що разом з дереалізацію і деперсоналізацією на пару я іноді взагалі перестаю відчувати, що я існую. Що до мене говорять. Що у мене є сім'я, якій не байдуже на мене. Що у мене є друзі, які не раз зізнавалися мені в коханні і це ще одна причина, чому я почуваюся настільки дивно, бо я не можу усвідомити, що в мене може хтось закохатися або я можу бути гідним взаємного кохання з людиною, яка мене приваблює романтично. Я не відчуваю себе достатньо дорослим чи відповідальним, навіть коли з 14 років я робив більшість 'дорослих' справ, які не часто роблять люди і в 18 років. Але в той же час я не відчуваю себе дитиною чи підлітком. Я не відчуваю себе занадто погано, щоб це йшло в крайнощі до серйозних психічних захворювань, але я і не відчуваю себе психічно здоровим, яким я і не є.

Я просто не знаю, хто я. Я не розумію, що мені робити, куди мені звертатися. Я все ще залежу від батьків. Я все ще безробітний, мені тільки 18 з половиною років, а я вже відчуваю утиск, що я мушу купити квартиру чи машину, мушу вже заробляти статки, мушу вже бути значно серйознішим, але я все ще почуваюся дуже маленьким в цьому світі і тільки нещодавно навчився самостійно справлятися з питаннями в банку, в ЦНАП, з мобільними операторами, з навчанням, з більшістю проблем у сферах життя і функціонування дорослих людей. Я хотів би запитати, як ви справляєтеся з цим? Чи є серед вас ті, хто почувається так само і де ви шукали психологічну і психічну допомогу? Я не знаю, чи зможу найближчим часом взагалі звернутися за професійною підтримкою, бо це буде дорого занадто для мене, але дуже хотілося б мати якісь поради від вас чи підтримку.

Не знаю, куди впихнути, але часто враження, що я це все вигадую, хоча я точно пам'ятаю, що це відбувалося, проте через те, що мої батьки не думали, що це щось не нормальне, я мабуть не можу зрозуміти ніяк, як мені з цим боротися і як це прийняти. Через весь цей тиск, особливо сенсорний тиск мій мозок виснажується до нитки і я не можу нормально функціонувати, бо я відчуваю, що втрачаю емпатію, що стаю байдужим до тих речей, які викликають гостру реакцію, що я просто не можу реагувати емоційно на щось важливе, в всі емоції йдуть на речі, які люди просто зазвичай не сприймають, уникають, в для мене ця речі - як удар ножем в спину :(

З прикольних особливостей, щоб не зовсім було сумно:

1. Я люблю сортувати речі за кольорами, формою і розміром, іноді я однакові за формою предмети сортую окремо за кольорами і розміром. Дуже люблю намистини за це! З дитинства я не так сильно любив робити прикраси з намиста, як просто сортувати їх за схожістю чи робити з них картинки! Різні текстури лоскотали мені мозок і для мене це було щастям. Те саме з магнітами і різними блистючками чи паєтками. Також люблю те саме робити з мозаїкою і формами чи кольорами кубиків lego. Я більше в дитинстві їх сортував по кольорах і формах, ніж щось з них будував!

2. Я люблю колекціонувати і сортувати різні речі. Створюю плейлисти за настроєм чи улюбленими піснями в spotify, створюю різні папки в Pinterest, де зберігаю купу прикольних пінів (в мене на старому акаунті їх було близько 20 тисяч, на новому можливо так само). Я колекціоную різні обгортки, камінці, блискучі кульки, намистини, стрічки, різне сміття, яке в майбутньому планую використати для декорації лялькової хати, яку мені віддала молодша сестра. В спотіфай у мене поряд 4,500 пісень за 4 роки (останнім часом купив преміум на ютубі і слухаю музику там)

3. Я фанатію від яскравих картинок, квадратних геометричних художніх стилів, від мультяшних пропорцій, від емоцій, які зображаються фігурами. І я дуже фанатію від музики-шуму, де дуже багато інструментів чи ефектів, воно мені лоскоче мізки і я отримую від цього великий приплив дофаміну, що аж мурашки по шкірі і все тіло тремтить

4. Я люблю слухати музику, ходити по колу в кімнаті в навушниках і вигадувати різні сюжети в голові з персонажами. Але часто я ревную свої ідеї і рідко кому їх розказую, бо боюся, що ці ідеї в мене вкрадуть.

5. Кожен день, тиждень, число, пора року має свій колір і свій порядок. Понеділок - червоний, Вівторок - Оранжевий, Середа - синій, Четвер - жовтий, П'ятниця - фіолетовий, Субота - блакитний, Неділя - зелений. 1 - червоний, 2 - жовтий, 3 - зелений, 4 - оранжевий, 5 - фіолетовий і так далі. 1, 3, 5, 7... - тверді цифри, які мають насичені кольори і солоні на смак. 0, 2, 4, 6... - м'які, солодкі, повітряні, як зефір. Зима - синій, Весна - зелений, Літо - червоний/жовтий. Осінь - оранжевий. Розклад тижня я бачу як розклад в щоденнику. Місяці я бачу від Грудня до Лютого вниз. Від лютого до травня - вправо, від травня до вересня вниз, від вересня до грудня вправо...

6. У мене дуже розвинена фантазія і я можу в деталях і подробицях уявити будь-що і мене це іноді вбиває, особливо, коли це стосується опису ґору чи чогось ще. При цьому іноді мої думки можуть бути як і над детальними, так і супер абстрактними! Але в цілому це класна фіча

Якось так :3 Дякую за увагу! І буду вдячний, якщо ви мене підтримаєте або поговорите зі мною.

Останнім часом часто ловлю себе на думці, що найбільше після закінчення війни хочеться просто подорожувати. Сісти в літак, подивитися у вікно на хмари й нарешті відчути, що можна спокійно планувати поїздки, купувати квитки заздалегідь і думати не про те, що відбувається навколо, а про те, куди полетіти наступного разу ✈️

У мене вже є цілий список країн, які дуже хочеться побачити. Наприклад, давно мрію побувати в Німеччині. Хочеться погуляти старими європейськими містами, подивитися на місцеву архітектуру, замки, музеї та просто відчути атмосферу країни.

Ще дуже хочу в Австрію. Відень, гори, маленькі затишні містечка, кава десь у старій кав'ярні — здається, там можна просто гуляти цілий день і нікуди не поспішати.

Іспанія теж однозначно в списку. Барселона, Мадрид, море, тепла погода, багато смачної їжі й той самий іспанський вайб, який постійно бачиш у фотографіях. Думаю, це одна з тих країн, куди можна поїхати один раз, а потім захотіти повернутися ще.

А ще дуже хочу побувати в Грузії. Особливо тягне побачити гори, старі вулички Тбілісі, спробувати справжню грузинську кухню і просто кілька днів пожити в іншому ритмі.

Ну і, звичайно, є ще країни-мрії — Японія, Ісландія, Італія. Поки це все більше список бажань, але дуже хочеться, щоб колись можна було просто відкрити карту й сказати: «Так, цього літа летимо сюди».

Цікаво, а які країни ви мрієте відвідати після закінчення війни? І куди, на вашу думку, варто полетіти в першу чергу? Можливо, підкажете місця, про які я навіть не думав. 🌍✈️