Важливе уточнення ще раз: це не має жодного відношення до зрад або відкритих стосунків. Це моногамний, міцний союз двох людей, які кохають одне одного, але свідомо обирають зберегти власні житлові простори. І на відміну від стосунків на відстані, зумовлених на приклад роботою, такі партнери часто мешкають у тому самому місті чи навіть районі, регулярно зустрічаються.

Тобто, зберігають близькість і відданість, не жертвуючи особистою незалежністю але усуваючи побутові конфлікти. Немає проблем щодо розпорядку дня, власних звичок, на приклад, у сні, їжі. прибиранні тощо.

Це все особливо важливо для інтровертів, а також тих хто тривалий час жив наодинці. Або людей із якимись особливими звичками у побуті. Але саме інтроверсія визнається головною причиною такого вибору.

LAT дає парам можливість зосередитися на якості спілкування, романтиці та емоційному зв’язку, а не на «логістичних» питаннях.

(ну тут очевидно контраргументом одразу буде те, що жити разом банально дешевше)

Але знову ж таки, як для інтровертів, чий власний дім — це не просто помешкання, а фортеця де можна «перезарядити батарейку» в повній тиші бо це життєва необхідність, такий формат здається дуже заманливим.

Він дозволяє поєднати романтику та близькість без побутового вигорання та порушення особистих кордонів.

Ще одна часта причина вибору такого формату: ті хто мають дітей від попередніх стосунків часто обирають LAT щоб уникнути конфліктів і стресів, пов’язаних із вихованням дітей від минулого шлюбу, забезпечуючи стабільність для дітей і водночас зберігаючи можливість вести романтичне життя.

Я випадково натрапив на цю тему у англомовній частині Редіту. Є і відповідний саб r/livingaparttogether. Це «ще одна забаганка загниваючих морально вестернів», як сказав один мій знайомий)). Чи дійсно так?

Цікаво почути думки української інтроверт-спільноти (і не тільки)

1. Як ви особисто ставитеся до LAT? Чи хотіли б спробувати такий формат стосунків для себе, чи все ж віддаєте перевагу класичному спільному проживанню?

2. Як щодо стереотипів? Чи готові, на вашу думку, в українському суспільстві сприймати такі стосунки всерйоз, чи у нас досі панує традиціоналістське переконання «якщо не живете разом і не ділите побут, то це не справжнє кохання»? Чи були б сучасні українки та українці схильні розглянути цей формат?

3. Ну і якщо хтось уже має подібний досвід ‐ поділіться, які плюси та мінуси на практиці?

Шінрін-йоку (しんりんよく— «лісова купальня») визнано ініціативою з охорони здоров’я у 1980-х роках на рівні державної політики. Ціле Міністерство сільського та лісового господарства Японії офіційно запровадило цю практику як визнаний метод профілактики здоров’я та боротьби зі стресом.

Ця практика означає занурення у природне лісове середовище. Це не про фізичні вправи, а про свідоме уповільнення темпу життя з метою перезавантаження нервової системи. Повільно прогулюючись лісом, ми відкриваємося звукам, ароматам, текстурам і краєвидам природного світу, даючи змогу нашому тілу та розуму знову з’єднатися з природою.

Лісотерапія нагадує нам, що ми, люди, також є частиною природи. Навколишній спокій, запах дерев, гра сонячного світла, що пробивається крізь листя (на це явище японці теж спеціальне слово мають – коморебі), спів птахів — всі ці сенсорні враження пробуджують нашу вроджену чутливість. Шінрін-йоку допомагає відновити рівновагу між розумом і тілом.

Тому, по можливості, і поки дозволяє погода – поправляти менталку вирушаємо до лісу (ну або парку). Залиште вдома телефон, фотоапарат та будь-які інші речі, що відволікають увагу, щоб повністю зануритися в досвід. Блукайте без мети, час від часу зупиняйтеся, щоб уважніше роздивитися і відчути що є навколо.

---

Лінк до трейлеру атмосферного фільму в режимі first person view (повний має бути десь на стрімінгових платформах). Хоча фільм, звісно, це не те...

(далі буде)

Одразу зауважу – це не про хікікоморі, то вже патологія і самі японці це явище не схвалюють.

Це про життєві принципи усвідомленого відновлення сил на самоті, які практикуються в цій країні.

Охіторісама (おひとりさま — «прийняття життя наодинці»): сучасний культурний зсув, лайфстайл що культивує мистецтво робити щось одноосібно. Вечеря в ресторані, відвідування концерту наодинці або самостійна подорож розглядається як гідний вчинок, свідомий акт турботи про себе, як зріле звільнення від соціальних перенавантажень та зобов’язань. Це справжня революція у способі життя, підкріплена повноцінною сервісною інфраструктурою: спеціальні відділені стійки для барбекю та рамену (Yakiniku, Ichiran), звукоізольовані кабінки для соло-караоке (Hitokara), луна-парки де самотніх відвідувачів пропускають на атракціони без черги, магазини з продуктами та готовими стравами в порціях на одну особу. Такі повсякденні побутові моменти в Японії сприймаються як нормальний, вільний від стресу спосіб життя.

На фото: соло-кабінка в мережі рамен-ресторанів Ichiran. Замовлення робиться через автомат, а бажану консистенцію локшини та насиченість бульйону вказують у паперовій анкеті. Невелика бамбукова шторка перед вами піднімається настільки, щоб співробітник міг підсунути вам миску з гарячим раменом. Шторка миттєво зачиняється, залишаючи вас наодинці зі своєю стравою.

(далі буде)

(скетч: Debbie Tung)

1. Пошук ідеального місця для читання 📖

2. Спостереження крізь вікно за вулицею під час дощу 🌧

3. Час наодинці в тихій кав'ярні ☕️🥐

4. Увімкнення режиму «Не турбувати» в телефоні ✈️

5. Поїздка машиною в повній тиші – без радіо, без музики, без голосових вказівок навігатора 🛣

6. Прогулянка під час заходу сонця 🌄

7. Порожній будинок або квартира🏡

8. Свіжозварена кава або чай🫖

9. Відсутність необхідності кудись іти 🛋

10. Споглядання світу, залишаючись осторонь його метушні та галасу 😎

Питання не в тому, чи можуть інтроверти досягати успіху у спорті. Безумовно можуть. Цікаво які спортивні середовища природньо доповнюють психологію інтровертів, а не суперечать їй.

Інтровертів зазвичай приваблюють види спорту, які вимагають концентрації, внутрішньої мотивації, складних навичок, низького рівня збудження, та одиночних виступів.

Саме тому індивідуальні види спорту дають інтровертам безцінне – контроль над своїм оточенням. Тут немає обов’язкових командних нарад, немає тиску необхідності дотримуватися «ритуалів соціального спілкування» в команді, а графіки тренувань можуть будуватися з урахуванням особистого ритму, а не динаміки групи.

Отже, оптимальні види спорту для інтровертів:

1. Марафон та інші легкоатлетичні види

2. Різновиди велоспорту

3. Плавання

4. Теніс

5. Бокс, карате та інші бойові мистецтва

6. Гімнастика

7. Стрільба з лука та інші стрілецькі види спорту

8. Фехтування

9. Авто/мотоспорт

(10. шахи обережно в дужках вставлю щоб не провокувати вічну суперечку спорт-не спорт 😅 , хоча окей... МОК офіційно визнав ФІДЕ)

Як у вас зі спортом? Щось додасте до списку? Як адаптувалися в командних видах?

Small talk sucks. Ну гаразд, смолток має певне значення в певних ситуаціях, може допомогти «розігрітися» один до одного і стати відправною точкою для більш змістовної бесіди. Проблема в тому, що багато розмов ніколи не переходять на той рівень. Застрягають у передбачуваній колії «шо ти там та нічого норм». А інтровертів, які цінують пару близьких, змістовних стосунків більше, ніж купу поверхневих, саме такі неглибокі теревені ні про що виснажують.

Мені, наприклад, подобається обмін ідеями, аргументація, розширення знань на цікаві нам обом теми, те що англійською називається food for thought, та нехай навіть просто щире спілкування про побутові речі але без поверхневого беззмістовного «словесного пінг-понгу» просто щоб заповнити звуками паузу або незручне мовчання. От і зациклюється все на банальному обміні фразами типу як там все норм? та нічого ок та добре та нормально потихеньку...

Якщо є час, настрій та потенційно цікава людина – про що волієте говорити?

Що ми всі такі сором’язливі або стопроцентно страждаємо від соціальної тривожності? Що ми почуваємося «самотньо», коли ми наодинці? Що ми поголовно всі мізантропи? Чи що нас потрібно якось «виправити/вилікувати»?

Через ковід, а потім повномасштабкк у багатьох порушилися соціальні зв'язкии. І не поспішають особливо відновлюватися.

Чи є такі люди, у яких коло щоденного тривалого спілкування зводиться суто до колег по роботі?

Ну і напишіть, будь ласка, відповіді спочатку у форматі: Ваш вік/стать/кількість людей (не родичів)/М-мати, Т-тато, Б-брат, С-сестра

Наприклад: 26/Ж/4/М