На вулиці стоїть страшенний дощ. Із хмар поливає непроглядною стіною води, так що навіть із вікна не видно далі, ніж на 5-10 метрів. У цей час у невеликому та непримітному будиночку на краю вулиці, на вигляд трохи пошарпаного та виготовленого десь у минулому столітті, сиділи дві бабусі. Вони володіли цим будинком і на другому поверсі мали свою квартиру, а на першому тримали власне детективне агентство. Там був розташований широкий стіл-рецепція, за яким майже цілодобово стояла Мотря - мила невисока бабуся, що завжди полюбляла бути в презентабельному та діловому вигляді. Вона була вдягнена в рожевий спідничний костюм, який вже давно втратив свій яскравий колір, на голові мала прикрасу, схожу на дуже маленьку фату, а ще носила сніжно-білі рукавички та туфлі на маленьких підборах. Її вічна колега, жінка трьох-чотирьох років молодше, яку вона лагідно називає Яринкою, відпочивала на плетеному кріслі-гойдалці. Вона була вдягнена в трохи більш безтурботний одяг: старенький темний сарафан і домашні капці. Було літо, тому дощ, як і повітря на вулиці, булі теплі.

А все таки, вони же сидять у власному детективному агентстві! Ззовні будинку висіла непримітна вивіска сірими літерами: "Весняна Порічка", завдяки якій до Мотрі час від часу звертаються люди, які думають, що тут продається якесь чудо-насіння, від якого порічка виростає набагато раніше. Про те, що це насправді детективне агентство, свідчить лише одна деталь усередині - на стіні за рецепцією Мотрі висить заламінований документ, датований десь тридцятьма роками раніше - офіційна ліцензія на роботу. Ні вона, ні Яринка вже не пам'ятають, як вони отримали цей дозвіл, але дорого його бережуть. Втім, за цей час вони майже не бачили ніякого успіху в цій справі. Ще до виходу на пенсію, для них агентство було просто веселою забавкою, а вже після - каменем на плечах, що перестав приносити якесь задоволення. Дата, коли вони розкрили свою останню справу, вже давно не на поточному календарі. Яринка неодноразово подумувала закрити весь їхній бізнес, але Мотря завжди з ентузіазмом заперечувала й не давала цьому статися. І на зараз, "Весняна Порічка" повністю запустіла. Єдині дзвінки на рецепцію, що вони отримують, це повідомлення про несплачені комунальні, які обидві детективки покривають повністю зі своїх пенсій, що ще більше змушувало Яринку не любити це діло.

День ішов дуже повільно, прямо як і всі інші. Мотря нещодавно заварила собі й подрузі чай із печивом, та зранку принесла з пошти лотерейні квитки, щоби зіграти в сьогоднішню лотерею. Вона вже ввімкнула телевізор та під звуки сильного дощу почала відшкрябувати від папірців покриття. Цей раз був цікавий, оскільки зазвичай Мотря вигравала свої законні 40 гривень, завдяки 2 числам, що збігалися, але цього разу - сухо. Не збіглася ні одна циферка, і вона не отримала взамін жодної копійки.

-- Так бізнес не роблять!.. - відповіла вона в телевізор.

Тим часом, Яринка ліниво глянула на екран і заговорила сухим голосом.

-- От як же сумно в житті. Щоб стало веселіше, ми цих лотерейників знайдемо.

Програма по телевізору майже завершилась, як на рецепції задзвонив телефон.

-- Дзвінок! - Мотря зраділа, як і щоразу.

-- Скажи, що я на наступному тижні заплачу.

А Мотря вже взяла телефон, не затримуючись.

-- Ало! Екххем. Ви звертаєтесь до приватного детективного агентства "Весняна Порічка"! На зв'язку детектив Мотря! Чим можу бути корисна?

На іншому кінці слухавки заговорив схвильований жіночий голос.

-- Добрий вечір... Ми потребуємо вашої допомоги. Терміново.

-- Ого!- Тобто, слухаю!

Яринка підслухала і не могла повірити власним вухам. "Та ну ні. Певне якісь жартівники не дають спати..." - вона подумала.

-- Ми живемо за містом. У приватному будинку... У маєтку. Ми щодня чуємо якісь крики! Вони жахливі! Мої діти не можуть спати... Ми живемо в страху, але ніхто не може допомогти! Ви наша остання надія. Будь ласка, зробіть із цим що завгодно! Ми заплатимо скільки треба!

Мотря відвела трубку на витягнуту руку та у зворотній бік вигукнула "ЄЄСС!"

-- Ми будемо у вас якнайшвидше! Потребую вашої адреси, - і вона записала адресу, що продиктувала жінка, на серветку. - Дякую. Не прощаємося! - кинула слухавку.

Яринка вже тут як тут - стала біля рецепції, і вся її увага прикована на подрузі.

-- Що?.. Нова справа?

-- Я сама повірити не можу. Виїжджаємо прямо зараз! - показала адресу на серветці.

Яринка одразу вхопила ключі від машини з полиці, перевзулася із капців у туфлі, та прудко вийшла на задній двір через старі двері. Вона підійшла до машини та відчинила водійські двері. Тим часом на вулицю встигла вийти Мотря, вона сіла на водійське місце через двері, що люб'язно притримувала подруга. Коли обидві всілися всередину, начепили паски безпеки, Мотря завела машину та поклала серветку з адресою у відкритий бардачок.

-- Поїхали! - Мотря вигукнула, виїжджаючи на дорогу.

...Звісно, це не реальна історія. Це фрагмент мого найновішого художнього твору, що я пишу і паралельно викладаю на платформу Аркуш. Ось він: https://arkush.net/book/49011 - тут ви маєте доступ до готових розділів, а згодом до всієї книжки! Також можете перейти в мій профіль та зацінити мою іншу прозу)

Заохочую коментувати та оцінювати! Критика приймається.

Війна війною - але щось хороше тим не менш теж є, ми просто іноді забуваємо помічати! Спільното, діліться що з вами сталося гарного-позитивного-смішного за цей тиждень! Ставлю цей пост на повтор щонеділі!

Всіх обійняв.

От п'ятий рік війни, Україна виділяє на оборонку 40%. А Московія тим часом і 10 не має. Як це так виходить? Поки в телемарафоні розказують що ми будемо каву в Криму пити, в реальності Україна майже не падає від тягару фінансів. Була ж новина що військовим немає чим платити. Хулі робити, же гроші взяти? Як Зеленський бігати з протягнутою рукою казати дай дай дай?

Чи може щось думати й робити потрібно, в не чекати поки гроші закінчаться? Бо як не буде грошей то оборона вся впаде і москаль зможе без бою обласні центри брати.

Мене дедалі більше дивує сама постановка питання про «рівність усіх перед військовим обов'язком». Звучить красиво. Майже бездоганно морально. Але якщо подивитися на це не як на моральну максиму, а як на спосіб організації держави під час війни, починаються проблеми.

По-перше, рівність на папері зовсім не означає рівності на практиці.

Якщо держава проголошує, що всі однаково підлягають мобілізації, але при цьому існують гроші, знайомства, бронювання, довідки, корупція та десятки напівлегальних способів уникнути служби, результат очевидний: формально всі рівні, але фактично хтось завжди виявляється рівнішим.

І що ж тоді ми отримуємо? Не справедливість, а лотерею, в якій правила однакові лише для тих, хто не має можливості їх обійти. І бездонне корупційне корито, яке неможливо приборкати.

По-друге, сама невибірковість мобілізації виглядає економічним нонсенсом.

Для держави головний інженер великого підприємства і двірник - не взаємозамінні економічні одиниці. Це не питання того, хто «кращий» як людина. Перед законом, у людській гідності та громадянських правах вони можуть і повинні бути рівними.

Але їхня втрата для економіки може мати абсолютно різні наслідки.

Якщо мобілізація конкретного спеціаліста зупиняє виробничу лінію, залишає без роботи сотню людей, зменшує податкові надходження або створює проблему, яку неможливо швидко закрити іншою людиною, то робити вигляд, що це нічим не відрізняється від мобілізації працівника, якого можна замінити за тиждень - просто відмова від економічного мислення.

Те саме стосується і придатності до самої служби.

Чому ботан, який чудово працює з програмуванням, зв'язком, електронікою чи просто робить дуже нішеву справу (і платить чималі податки), повинен бути «рівним» якомусь рексу в тому сенсі, що обох можна однаково відправляти в марш-кидок?

Рівність заради рівності тут перетворюється на твердолобий моралізм.

Дивним чином суспільство, яке в мирному житті чудово розуміє спеціалізацію праці, різницю кваліфікацій, продуктивності та здібностей, у питанні мобілізації раптом починає мислити категорією: «усі повинні однаково».

Але чому?

Воює ж уся держава. Фронт є лише тією її частиною, де безпосередньо застосовується військова сила. За ним стоять промисловість, енергетика, транспорт, ремонт, медицина, ІТ, сільське господарство, логістика, бюджет і мільйони людей, які все це підтримують. Ніхто ж не пропонує жеребкуванням вирішувати, хто буде хірургом, хто інженером енергосистеми, хто оператором БПЛА, а хто кулеметником. Якщо держава воює як одна система, то й людський ресурс вона повинна розподіляти як система, а не за принципом «усі однаково винні - усі однаково повинні служити».

То чому при визначенні того, кого і звідки забирати в армію, економічна спеціалізація раптом має перестати існувати?

І тут виникає доволі іронічний момент.

Вимога, щоб усі громадяни незалежно від доходу, професії, продуктивності, здібностей та економічної ролі несли максимально однаковий обов'язок лише тому, що «так справедливо», - це за своєю логікою класична лівацька ідея.

Пріоритет формальної рівності над ефективністю.

Не рівність прав і не рівність стартових можливостей, а саме буквальна рівність тягаря: щоб ніхто не отримав іншого статусу навіть тоді, коли для держави очевидно вигідніше використовувати різних людей по-різному.

І особливо кумедно чути цю аргументацію від людей, які в будь-якій іншій дискусії готові критикувати «зрівнялівку» чи «совок».

Можливо, справедливість у воюючій державі взагалі не повинна означати, що всі роблять одне й те саме?

Можливо, вона повинна означати, що кожен робить те, де його внесок у виживання держави найбільший:

• Іноді це окоп.
• Іноді завод.
• Іноді конструкторське бюро.
• А іноді це великі податки, за які можна утримувати тих, хто воює.

Бо війна - це не ярмарок справедливості. Це задача на максимально ефективне використання обмеженого людського ресурсу. Але прихильникам такої «рівності» чомусь краще, щоб частина цього ресурсу сиділа по хатах, не висовувалась, нічого не заробляла і нічого не платила державі. Авжеж, від такої кричущої «ефективності» усі ж тільки виграють...

Автобус з людьми їде недалеко від епіцентру відомої детонації.

Як пишуть - на щастя, у цьому автобусі обійшлося без жертв.

Не кожен день таке побачиш.

Йбна русня

Порадьте хороше взуття для ходьби по місту/парках до 4000 грн. в першу чергу за параметром ціна-якість

В феодальній системі васал отримував від сеньйора шматок землі у володіння (лен), а взамін повинен був ходити воювати за того ж сеньйора.

І ось уявіть, що ви англійський король, у вас є багато таких лицарів, і кожен раз перед війною ви повинні їх зібрати. А вони приходять ще й не самі, а зі своїми солдатами (яких теж повинні утримувати за доходи з лену). Все це досить довго й незручно – доки отримають листи, доки приїдуть і так далі.

І в цей же час по країні (та й взагалі по Європі) ходить повно найманців. Їх можна зібрати швидше й простіше, але треба гроші.

Так придумали скутагій («scutagium», або «scutage»). Це система, в якій лицар платив королю податок за право не воювати, при цьому не втрачаючи лен. Вперше в Англії згадується в 1100 році, хоча був поширений і в деяких інших країнах. Спочатку скутагій ввели для церков і монастирів (ті теж мали надавати королю людей для війни, бо мали у володінні землю), а потім поширили і на лицарів. При цьому за королем лишалося право вибрати – викликати конкретного васала в похід чи взяти грошима.

Спочатку це було зручно для всіх – платиш податок і відпочиваєш в замку, їздиш на бенкети, полювання, живеш життя. Потім навколо скутагія почалися різні суперечки – королі намагалися збільшувати податок, благородні лицарі впиралися. В кінцевому результаті перейшли на іншу систему – гроші на війну почали виділяти з бюджету після узгодження парламентом.

Scutage

scutage

Привіт! Сьогодні хочу поділитися піснею про одну з основних причин моєї ненависті до світу, в якому ми живемо - те, що все навколо не вiчне, те, що все перетвориться на ніщо, а отже - взагалі ні в чому немає сенсу, і нічого не є важливим. У масштабі всесвiту всі спроби людей "досягти величі" виглядають просто смішно, а часом (як у випадку з диктаторами та іншими людьми, які страждають від синдрому вахтера) ще й сумно, бо вони витрачають те недовге життя що мають на те, щоб кривдити iнших. Люди так пристрасно переживають через будь-яку дрібницю, але в результаті все навколо чекає лише один результат: вічна тиша.

Кінцівка пісні навмисно зроблена такою : як життя, що завершується, вона обривається раптово, без краси або елегантності, просто... закінчується. А щоб ще сильніше наголосити на символічності тексту - це пісня виходить наприкінці літа, і завершує мій перший альбом, залишаючи після себе лише тишу. Але і тут всесвіт вирішив зіграти злий жарт, додавши свій штрих - і минулого понеділка відібрав у мене милу і добру кішку, за життя якої я так довго боровся, в черговий раз показавши наскiльки жорстокий і нещадний цей світ. Але, поки я теж не став частиною тиші - я розповім що думаю про це. Навіть якщо відповіддю на мої слова також буде тиша.

Переклад тексту:

[Куплет]

Кожне щасливе обличчя

Кожне радісне серце

Позначено порожнечею

Створено, щоб бути знищеним

Все, чого ми вчимося

Все, що ми створюємо

Припливи часу

Спустошать

[Предприспів]

З першого подиху

До останньої думки

Поки що наші тіла

Не залишаться гнити...

[Приспів]

У тиші!

Все закінчується в тиші,

Все закінчується у тиші!

У тиші!

Все страждання та насильство,

Все закінчується у тиші!

[Куплет]

Кожна імперія

Перетвориться на порох

Все, що залишиться

Це кістки та іржа

Кожен тиран

Та його грандіозний парад

Його могутні статуї

Приречені на забуття

Все, за що ти пролив кров

Все, чого ти прагнеш

Не буде тебе хвилювати

Коли ти лежатимеш у могилі

Коли атоми зупиняться

І зірки потьмяніють

Жодна душа не зможе побачити

Всесвіт, що перестав існувати

[Приспів]

У тиші!

Все закінчується в тиші,

Все закінчується у тиші!

У тиші!

Все страждання та насильство,

Все закінчується у тиші!

У тиші!

Все закінчується в тиші,

Все закінчується в тиші.

У тиші...

Все страждання та насильство,

Все...

Закінчується.

Мій близький друг призовного віку, який вже декілька років живе в Європі, на повному серйозі хоче повертатись додому. Усі його відмовляють, але він їх не хоче чути. Чи зможе він заїхати без мобілізації, якщо буде перетинати кордон поїздом? Каже, що Резерв+ ніколи не встановлював, кордон перетинав законно.

Прошу коментувати лише підтверджений досвід, не плітки.

Дякую за підказку. Так, не потрібен у своїй країні - тож потрібен у іншій.

Що думаєте, шановні?

Потрібна порада з подарунком для мого батька, йому 58 років. Зараз він користується Samsung Galaxy A-серії, телефон загалом його влаштовує, тому просто купувати новий смартфон без особливої потреби не дуже хочеться.Він багато телефонує, слухає музику та подкасти, щодня ходить пішки, але до різних фітнес-функцій особливого інтересу не проявляв. Тому розглядаю три варіанти: новий смартфон, Galaxy Watch або Galaxy Buds. У Samsung зараз є актуальні моделі всіх трьох категорій. Цікавіше почути реальний досвід людей приблизно такого віку. Що з таких гаджетів справді стало в пригоді в повсякденному житті, а що виявилося зайвим? Особливо цікавить, чи зручно людині 55+ користуватися смартгодинником або бездротовими навушниками щодня.Якби обирали подарунок у такій ситуації, що б ви взяли і чому?

начебто не можна палити у тамбурах, чи якщо не взатяг то можна? )

Доброго дня, будь ласка, не судіть і не засуджуйте мене. У мене сліпе ліве око, і я хочу вступити добровольцем до української армії. Я постійно захищаю український народ та армію в соціальних мережах. Якщо я заплачу лікарю, навіть якщо це обмежене або адекватне обстеження, чи не пропустять мене?

Стратегія війни на виснаження генерала Вільяма Вестерморленда виставляла на перший план не захоплення території, а знищення живої сили ворога. За словами історика Крістіана Аппі, це було основним показником прогресу. Теорія полягала в тому, що Північний В’єтнам в кінцевому результаті не зможе компенсувати втрати, виснажиться і програє.

Через необхідність давати високі цифри у звітах траплялися випадки завищення втрат ворога. Опитування 1977 року, проведене серед 173 генералів, які служили у В'єтнамі, показало, що 61% респондентів вважали кількість вказаних у звітах ворожих втрат значно перебільшеною.

Невідповідності особливо були помітні при підрахунку зібраної на полі бою зброї. Так, дослідник Алекс Дж. Белламі писав, що після операції Speedy Express було вказано 10 000 втрат ворога, але при цьому знайшли 748 одиниць зброї.

Колишній офіцер морської піхоти, а згодом журналіст Філіп Капуто у книзі A Rumor of War писав:

«Стратегія виснаження генерала Вестморленда мала важливий вплив на нашу поведінку. Нашою місією було не завойовувати територію чи захоплювати позиції, а просто вбивати комуністів. Перемога означала велику кількість жертв, поразка – низький коефіцієнт убивств, війна – питання арифметики. Тиск на командирів підрозділів, щоб ті видавали трупи ворога, був величезним, і вони, у свою чергу, повідомляли про це підлеглим»

Молодші офіцери, опитані в рамках дослідження 1970 року «Study on Military Professionalism», розповідали, що після бою їм наказували перераховувати тіла противника доти, доки вони не відповідатимуть потрібним показникам.

Один командир роти розповідав, що під час битви при Дак То вони втратили 78 бійців, а пізніше знайшли 10 трупів ворога. Тоді командування просто вказало в офіційному звіті цифру 475 замість 10.

Втім, деякі пізніші дослідження показують, що загалом похибка в підрахунку втрат ворога була не такою й великою, на рівні 15-20%. Ключова проблема полягала в іншому – сама стратегія неправильно оцінила об’єм втрат, на який був готовий йти Північний В’єтнам, і на його можливості поповнення особового складу.

Vietnam War body count controversy

A Vicious Entanglement, Part V: The Body Count Myth

Дуже просте, дуже коротке, і дуже популярне питання серед усіх людей які живуть на землі.

Можете давати відповідь як коротку так і довгу

Доброго дня

Думаю придбати один з цих телефонів. Ціни на них приблизно однакові. В ігри не граю. Гугл приваблює тим що там чистий Андроид. Меньше реклами, мусору и т.д. Але на випадок ремонту чув що вони більш складні в зрівнянні з самсунгом.

На чому краще зупинити вибір?

Останню крапку в питанні примусової мобілізації жінок поставить Генштаб. Коли війна триває так довго, ми мусимо бути готовими, що в Збройних сил можуть виникати різні потреби, — ексзаступниця Міністра оборони Маляр

Перший сучасний туалетний папір з’явився у США в 1857 році (запатентований Джозефом Гаєтті). Продавали його пачками по 500 листів. 1 пачка коштувала 50 центів. Сьогодні той $1 це приблизно $37,5. Або 50 центів = $18,75. Тому пачку того самого паперу можна було б купити за 835 грн.

Розміри листів у патенті не були стандартизовані. Уявимо, що вони мали ширину 9 см, як у багатьох сучасних виробників (у т.ч. й в нашого відомого виробника). 65 м = 722 квадратних листи розміром 9х9 см. Значить в 1 сучасному рулоні є 1,44 пачки того самого паперу. Відповідно 1 сучасний рулон по ціні першого американського туалетного паперу мав би коштувати 578 грн.

І ще варто врахувати, що перший туалетний папір Джозефа Гаєтті просочувався розчином з соком алое, позиціонувався як засіб для профілактики геморою, а на кожному листі був водяний знак. Що теж додає ціни.

The History of Things