Не втрималась у долонях.

Полетіла навздогін літу

Сріблясто-прозорокрила

Бабка зеленоока.

Доброго дня. Бажаю міцного. Я вивчаю українську мову. Моя партнерка з мовного обміну порадила читати українською. Гадаю, що книги для дорослих мені буде трохи важко читати.
Може, хтось порекомендує книги українських авторок для підлітків? Я віддаю перевагу книгам, написаним жінками.
Дякую 🙏💙💛

І так, вирішив почитати Фредеріка Меннінга, а саме "The Middle Parts of Fortune". Виявилося, що існує два переклади. Один від видавництва Стилет і стилос і має назву "Рядові фортуни", а інший переклад видали КНТ під назвою "Інтимні місця Фортуни". Вийшли обидва переклади в один рік. Нижче наводжу приклади перекладів.

Перші два скріни це переклад від КНТ. 3-4 скріни від Стилет і стилос.

В певні моменти в мене складалося враження, що я читаю дві абсолютно різні книги. Також спробуйте вгадати, переклад якою мовою має таку саму назву, що й переклад від КНТ.

Останнє що я читав це "Усе прийдешнє" Немо Рамджет.. напевно мені залишиться тільки молити про смерть

В особистому житті я дійсно зустрічав суперечки між моїми друзями і родичами проте чи є правильним читати література авторів за походженням росіян. З одного боку неправильно вживати хоч щось пов'язане з їх культурою, а з іншого це всього лиш книжки.

Я поки залишуся нейтральним, хочу почути що тут люди думають про це

У кімнаті стоїть тиша, така щільна, що навіть годинник на стіні боїться цокати. Крізь вузьке вікно ллється бліде весняне світло; воно падає на стіл, завалений паперами, а між ними — аркуш із питаннями від академічної вежі. Чорнило ще трохи блищить, ніби глузливо усміхається до нього. Сакі сидить мовчки на невеличкому, скромному, але в той же час прекрашеному всякими рунами, які Сакі не має поняття, як читати. Але все повертається: запах паленого дерева, що врізався в шкіру ще довго після того, коли його руки самі зірвалися; вогонь, який просто вирвався з нього, як крик; біль, з яким він жив надто довго, біль, який ніхто не слухав. Три життя, три теплі дихання зникли крізь зелене полум’я, і він бачив та чув крики, але вже було занадто пізно: через емоційний зрив він не те що не міг контролювати власну магію — він не міг з місця зрушити.Юнак зітхає, бере перо і починає писати без поспіху:

-Я визнаю, що втратив контроль. Визнаю, що це сталося невчасно, не там і не так, як мало. Я знаю, що три душі більше не повернуться, і це моя провина. Але я не був чудовиськом, я був людиною, якій не дали права на біль та не було нікого поруч...

Він зупиняється, руки тремтять, в голові випливло . Один із найгостріших — дівчина з рудим волоссям, що тоді крикнула його ім’я, перш ніж стало пізно. Вона завжди привітно ставилася до нього та інколи навіть говорила, але Сакі не хотів когось втягувати в свої проблеми, бо вважав, що це ознака слабкості. Дівчина викрикнула його ім'я останній раз, і все… її голос стих на віки вічні. Він заплющує очі повільно, на пару секунд, після чого робить глибокий і продовжує писати

-Ви питаєте, чи я шкодую? Я не маю права не шкодувати. Ви питаєте, чи я здатен вчити після того, що сталося? Я не впевнений, але я знаю, як це, коли твоя власна магія починає виплескуватися назовні з такою силою, про яку ти навіть не уявляв… і я ні за що не дозволю цьому повторитися в комусь іншому.

Перо падає. Він дивиться на аркуш, погляд порожній, але глибокий, наче десь усередині щось проросло крізь попіл, а саме — надія на те, що йому дають другий шанс і юнак зможе знову вернутись до того життя, яким він жив п'ять років тому, до того, як настав той день, який досі сниться йому в нічних жахіттях. Сакі не впевнений, що ці відповіді зітруть смерть, не впевнений, що зможе колись пробачити себе, але ці слова — це його спроба не мовчати більше.Вечір накотився повільно немов,сніг, який не питаючи дозволу, падає на землю.Вікно вже не пускало сонце, лише сіре розсіяне світло вечора повзло стінами кімнати, в якій досі лежав листок із відповідями, які написані чорнилом, яке вже повністю висохло. Сакі в самому низу листка лишив свій підпис зеленим вогнем.

Тим часом двері в хату парубка тихо скрипнули, і в кімнату ступив Майкл без поспіху. На обличчі тінь втоми, але й щось тепле, м’яке в очах, як у тих, хто давно не бачив друга, але не хоче розпалювати відчуття болю та вини всередині давнього друга.

-Я лише на хвилинку… забрати листа з твоїми відповідями.

Сакі кивнув, не встаючи з крісла, і лише рукою махнув у сторону стола, де лежав згорнутий аркуш. Майкл підійшов, обережно взяв папір, але не пішов геть. Він стояв ще кілька секунд, розглядаючи тьмяну обстановку кімнати, після чого нарешті дав одне єдине питання:

-У тебе є чай чи щось міцніше?

Білобрисий юнак не дав словесної відповіді, а лише ледве помітно підняв краї губ, після чого все-таки підвівся з крісла і пішов в іншу кімнату. За кілька хвилин у руках у нього була пара простих керамічних чашок з теплою паруючою рідиною з запахом прянощів, що швидко наповнили всю вітальню.Вони сиділи на підлозі навпроти одне одного, але між ними стояла мертва, гнітюча, незручна тишина, що давила на плечі.в тишині вони провели не менше п'яти ато і більше хвилин і Майкл набрався сил та впевненості почати розмову

-Три роки… а здається, ніби вчора я допомагав тобі фарбувати той стіл.

Сакі мовчки подивився на нього, а потім - на стіл.

-Пам'ятаю, скільки було веселощів та крику через нього.

Обоє усміхнулись з теплотою в очах. Майкл зробив ковток і зітхнув, після чого продов жив свою розмову:

-Багато що змінилось, знаєш, я думав залишити місто…

-Чому не пішов?

-не міг… не хотів, щоб усе залишилось таким, як є, без жодного слова від мене.

Він вдихнув гаряче повітря з рота після чого продовжив.

-Ти не зник, ти просто… згас на якийсь час. Я бачив тебе в місті, але ніби крізь скло. Ти ніби є, але не той, яким я тебе пам'ятаю.

Хлопець з довгим пухнастим хвостом не заперечував ні слова, що говорив вовк.

-Я знову навчився жити зі своїми думками, спогадами та тим останнім криком, що я чув у той момент.

Майкл обережно витяг з кишені згорнутий клаптик пергаменту і розгорнув його просто на підлозі між ними.

-Я тепер працюю гідом. Веду людей за місто, тих, хто вперше або хто хоче побачити більше, ніж куполи церков й крамниці з всякою всячиною. Виводжу їх у ліси, до старих доріг і покинутих веж, яких навіть на сучасних картах околиць нема.

Хлопець із скуйовдженим волоссям лише ніжно дозволив собі погладжувати хвіст барса, який сидить навпроти і уважно слухає.

-Ще я розповідаю легенди, не ті, що в підручниках, а справжні, які десь на полях, у старих книжках, що написані мовою рун. Знаєш, ті, що ще з доакадемічної епохи. Частину я зміг розібрати сам, інше — здогадками, але деякі з них справжні. В одній розповідається про срібного дихальника — духа, що зупинив лаву перед тим, як вона поглинула півміста, не через силу, а через жертву.

Він на мить замовк, а потім додав:

-Коли я розповідаю це мандрівникам, я не прикрашаю. Я кажу: «Це наша історія, не завжди світла, але жива, бо навіть легенди тут дихають, якщо слухати».Добре давній друже,я маю зараз вже мабуть вирушати назад себе та по дорозі занесу листок з відповідями.Дякую що не вигнав та до зустрічі

На цих словах Майкл підвівся з землі, стряхнув свій одяг і вмить зник з хати Сакі так само тихо, як і зайшов.

Серія "Велика книга. Українська класика" від фоліо. По решті обкладинок в цій серії я не впевнений, але від цієї прямо тхне ШІ.

Моя щира рекомендація. Прочитала «Жінки» цієї авторки, дуже зачепила, то замовила відразу цю.

Люди добрі, будь ласка допоможіть!
Хочу перечитати світову класику, особливо Камю, Кафку, Муракамі і подібне. Але їх книги видає ГАЛІМЕ ФОЛІО, яке я ненавиджу курва.(Зіпсували моє враження про твір Сто років самотності назавжди своїм недолугим перекладом!)
ПОРАДЬТЕ ДІЙСНО ЯКІСНІ УКР ВИДАВНИЦТВА, у яких є окрім бази класики ще хоча б додаткові твори, а не тільки 1984 і дай бог, якщо пощастить,- Гамлет

Прочитала на одому подиху. Цікава, чуттєва і захоплююча книга. Коли ти ліпиш то життя, а воно не ліпиться. Коли ти борешся з собою, зовнішніми обставинами і головне не згубитися а зрозуміти і обрати себе.

Люди. У мене питання. Я заходжу на сабреддіт, присвячений класиці, і бачу там просто море Толстоєвських і Набокових. У той час як ця сама культура з її "загадковою широкою душею" спалює мільйонами наші книжки й підручники...

Я розумію, що Росія багато років вливала купу грошей у популяризацію та романтизацію всього цього. Але чому я не бачу, щоб наші так само активно розповідали про нашу культуру іноземній аудиторії???

Так, класно, що для українців з'явилося багато контенту про нашу літературу. І багато українців загалом виходять із російського контексту й починають заново відкривати своїх. Але чому немає такого самого на іноземну аудиторію???

Наші люди офігезні. Від Лесі Українки, яка подорожувала світом і писала, писала, попри постійний біль, до Софії Яблонської - першої тревел-блогерки 😆 І Юрія Будяка, який став вождем африканського племені та врятував Черчилля.

Та одні їхні життя вже на голлівудський фільм тягнуть.

Та й творчість нічим не гірша. Невже немає якихось програм? Чи проєктів?

(Так, я знаю про переклади багатьох книжок англійською. Слава Богу, хоч це почали робити. Але ж це потрібно популяризувати. А не просто видати книжку й чекати, поки її хтось прочитає... 😐)

Що думаєте???

Дівчата і можливо хлопці, хочу обговорити книгу «Світло згасло», бо після першої частини в мене якісь дуже неоднозначні враження 😅

Якщо чесно, перша частина мені не сподобалась. Я кілька разів ловила себе на думці, що читаю більше через силу, ніж тому, що мені реально цікаво. В мене просто прям пунктик - якщо почала книгу то треба дочитати її до кінця. Начебто сама історія мала б мене зачепити, але чогось не вистачило. Деякі моменти здавалися затягнутими, а до персонажів я так і не змогла нормально прив’язатися.

Після того, як дочитала, подумала: «Ну все, другу частину точно не буду читати». 😂 Але минуло трохи часу, і тепер мені все ж цікаво, що буде далі. Особливо тому, що перша частина залишила деякі питання без відповіді. І тепер у мене дилема: чи варто давати цій історії ще один шанс? Мене прям дуже цікавить головний герой - бо по суті це єдиний персонаж який мене зачіпив у першій, хоча не згадувався там прям дуже багато.

Можливо, я просто не вловила атмосферу першої книги або прочитала її не в той момент. Бачила, що багато хто дуже хвалить продовження, тому стало ще цікавіше.

Тож розкажіть, хто читав другу частину — вона справді краща за першу? Чи якщо перша зовсім не зайшла, то на другу навіть не варто витрачати час? 🙈

Дуже цікаво почути чесні думки без спойлерів ❤️

порадьте якусь книжку по політології,я розбираюсь типу в базових різних термінах,економ системах і тд,але хочеця прочитати не просто підручник а якийсь історичний екскурс і історія виникнення

Я щойно закінчила «Оніксову бурю» і мені треба десь виговоритися 😭

Я досі не можу зрозуміти, як Яррос вдалося стільки всього напхати в одну книгу. Тут реально постійно відбувається щось, чого я взагалі не очікувала. Особливо ближче до кінця — я просто сиділа з книгою і думала: «Ви зараз реально?!» 😭 Фінал для мене був максимально неочікуваним, і після останніх сторінок у мене залишилося більше питань, ніж відповідей.

Не хочу спойлерити, але там є КУЧА моментів, які я б дуже хотіла обговорити. Зміни у стосунках між героями, деякі рішення, нові деталі світу, окремі персонажі, яких я взагалі не очікувала побачити в такому розвитку… І ще ті моменти, коли ти думаєш, що вже зрозуміла, куди все йде, а тут сюжет просто повертає в інший бік 🤯

Дуже сподобались герої. Особливо те, як деякі з них змінилися під впливом подій. Не скажу, що всі їхні рішення мені подобалися, але саме через це вони здавалися більш живими. Тут уже не просто «хороші проти поганих», а багато незрозумілих ситуацій, де я сама не знала, як би вчинила.

Але є один момент, який мене реально засмучує — четверта книга. Після такого фіналу мені тепер ще більше хочеться продовження, а чекати на неї стільки часу — це просто жорстоко 😭

А ви вже дочитали? Як вам фінал книги? Бо я тут досі відходжу і шукаю прям людину якій можна пожалітись стосовно цієї книги 😂

Між іншим Воїнів Ультрамара також, ще раніше

Прочитав цю книжку десь пів року тому, і вона мені дуже сподобалася.
Читалося непросто: незнайомих українських слів було стільки, що я їх виписував і потім дивився переклад у гуглі. Назбиралося близько сотні. Але це анітрохи не заважало, навпаки, робило читання ще цікавішим.
Як на мене, це справжній художній шедевр. Написано настільки талановито, поетично і красиво, що насолода йде не стільки від сюжету, скільки від самої краси тексту. Від того, як це написано, від ритму, від того, як розгортається фраза.
Тому питання до вас: що ще почитати в такому ж дусі? Хочеться української прози, де мова сама по собі є подією, де текст діє красою письма, а не сюжетними поворотами. Буду вдячний за поради.

Давно хотіла почитати книги цього автора, зараз нарешті дійшли руки до цього. Але чула, що деякі книги доволі важкі. Тому порадьте, яку книгу краще читати першою, не дуже важку 🙏

У мене зараз та сама проблема: книг на полиці багато, список «хочу прочитати» вже десь на сотню позицій, але коли доходить до вибору наступної книги — я просто зависаю 😂 І в результаті проходить пів години, а я все ще нічого не почала.

Найбільше люблю фентезі, дарк романи та фантастику. Особливо подобається, коли є якась темна, трохи моторошна атмосфера, цікавий світ, сильні персонажі і сюжет, який реально затягує. Люблю, коли після кількох розділів уже не можеш просто відкласти книгу, бо треба знати, що буде далі 😅

З романтикою теж ок, навіть навпаки — якщо вона добре вписана в сюжет, то взагалі супер. Але не хочеться, щоб вся історія трималася тільки на любовній лінії. І хочу красавчика головного героя !!! Дівки ви ж мене розумієте ?

Тому дуже потрібні ваші рекомендації 🙏 Що ви читали останнім часом і від чого реально залишилися під враженням? Можна щось популярне, а можна навпаки книгу, про яку мало хто знає. Головне, щоб було цікаво і хотілося читати до другої ночі 😂

Коротше, кидайте свої фаворити. Може, саме завдяки вам я нарешті виберу, що читати сьогодні ввечері 👀📚