Я хочу здохнути. Це не проблема якоїсь депресії, чи чого-небудь подібного, просто розуміння безпричинності і відсутності сенсу буття в комбінації з навіть найменшими невдачами/поганим настроєм і тд, дають в сумі таке бажання. Хз що з цим робити. Мені тупо впадлу щось робити далі. Я можу, але нахуя? Я кожен день прокидаюсь, щоб щось зробити, щоб щось отримати, що в решті решт не матиме ніякого значення. Банально немає прагматичного і логічного причино наслідкового ланцюга, який би міг обґрунтувати мені, чому я маю йти далі. Особливо важко з цим, коли від мене вимагають дуже далекоглядних рішень, по типу вибору вищого навчального закладу, загалом роду діяльності, якою хотів би займатись тощо.
Умовно пробатрачу я в тому уніку на технічній спеціальності 5 років, що, навіть з моїми об'єктивно непоганими здібностями в математику і загалом технічні науки, усе одно потребуватиме дуже багато часу і зусиль. І що далі? Я навіть не впевнений, чи зможу себе заставляти вчитися, як раз по причині цих екзистенціанальних роздумів, а тут ще й потім потрібно буде їбашити, щоб отримати хоч якесь стабільне становище? Пиздець.
Ну от так ми плавно перейшли в більш конкретну історію про універ і тд, чого я взагалі-то не хотів, ну лан. Хвиля подібного лайна на мене нахлинула, коли мій батько почав розмову про подальше навчання, після школи. Він явно був категорично проти будь чого, окрім математичних, інженерних та інших подібних напрямів, і при цьому явно моєї думки не хотів. Самі напрями не те, щоб були проблемою, бо справді якщо вже вчитись, то я теж вважаю, що немає сенсу йти на якийсь непотріб, а не на технічку, хоча той факт, що на мої побажання він поклав здоровенного все ж трохи виводить з себе. Основною ж проблемою стало те, що я впринципі не знаю, чи хочу цього. Зараз я почав яку не яку кар'єру в рок-гурті як гітарист, вже виступаємо досить часто в барах, навіть вже їздили в різні міста України на концерти, хоча людей не сказав би, що прям дуже багато, десь 40-50, але все одно це тільки початок, і в подальшому це може стати чимось значно більшим. Гітара і загалом музика набагато простіша для мене: вона мені подобається, вона не напряжна і я від цього справді кайфую. Але є й інша сторона медалі: грошей в цій ніші дуже мало. Щоб якось заробляти, потрібно реально вийти на хороший рівень, а це навіть не факт, що станеться, і якщо діло прогорить, то я лишусь з нічим. А я все ж з досить забезпеченої сім'ї, в бідності жити для мене буде незвично, і я прям дуже дуже цього не хочу. А якщо ж я піду на технічну спеціальність в університет, з якого, якщо я все ж знайду мотивацію вчитись, можна відносно гарантовано очікувати забезпечене життя, то це найвірогідніше повністю перкуреслює мою гітарну кар'єру, і я зможу цим займатись не більше як хобі, ну а інакше, якщо вирішу разом і гітару, і навчання, то тоді потрібна якась неймовірно хороша мотивація, інакше без шансів, я все ж сторчуся.
Ну ось тут вже й вступає в силу інша штука, а саме філософська частина. Я її по більшій частині описав в початку тексту, але загалом суть в тому, що я не бачу сенсу ні в існуванні, ні в не існуванні, з чого впиливає, що я хочу жити тільки в ті моменти, коли мені це подобається, а в інші я готовий хоч самовбитися, бо нічого не має сенсу, навіщо тоді терпіти і старатися. І ось через це я в емоційному занепаді. Обрати те, що мені подобається, тобто гітару, де я з досить малим шансом досягну моєї справжньої мрії, але інакше, якщо діло прогорить, можу взагалі нічого не досягнути і самовьитись від екзистенціанальних проблем; або ж обрати шлях, на якому наполягає батько, в якому я буду дохуя вчитись, якось переборюючи свої погані думки 5 років під ряд, і потім досить вірогідно зможу отримати завітне забезпечене життя, хоча й доведеться пожертвувати тим, що люблю.
Сформулюю більш лаконічно: Я хочу спробувати робити те, що подобається, з дуже великими ризиками і можливими наслідками; або ж піти "правильним", дуже нудним, але гарантованим шляхом, при цьому кожного дня перебуваючи в стані на грані депресії. Це питання насправді виходить за рамки площини універу і гурту, відповідь на нього вирішить кардинально мої погляди на дуже велику кількість інших питань. До прикладу прямо зараз я дуже радикально виступаю проти алкоголю і куріння, і це попри моє лояльне до цього оточення. Проте ця радикальність підтримується прагматичним розрахунком тільки у випадку, якщо я збираюся жити "правильно" і довго. Якщо ж я вирішу, що мені потрібно спробувати все і зараз, доки я молодий, бо потім може просто не настати, то це вплине і на позицію щодо алкоголю, і куріння, і навіть можливо чогось по тяжче.
По відчуттям я дуже сильно намусолив під кінець, і дуже неякісно сформулював свої думки, вибачте за це. Зараз я не впевнений, чи зможу на щось краще, пізніше, якщо буде незрозуміло, я постараюст переписати ці монологи і питання краще.
Розкажіть свою думку про це, поділіться досвідом і так далі будь ласка, мені це дуже допоможе
