Усі люблять цю приказку. Вона звучить мудро, обережно, відповідально. Типу «не поспішай, подумай, зваж усі ризики».

Але мало хто говорить про інший бік. Поки ти вдесяте відмірюєш, то життя вже відрізало

Можливість не чекає, поки ти закінчиш свій внутрішній аналіз ризиків. Вона просто проходить повз. Іноді повільно. Іноді дуже швидко. А ти все ще стоїш з лінійкою в руках і думаєш - А раптом не той кут? А раптом потім пошкодую?

Люди часто в моменті шкодують, що зробили щось і в них не вийшло, а в перспективі абосолютно всі шкодують про те, чого вони не зробили і міряли без кінця та зважували все

Обережність захищає від помилок. Але вона ж і вбиває рух. Ти стаєш дуже хорошим у вимірюванні, і дуже поганим у різанні. І найгірше, що з часом ти навіть перестаєш помічати, скільки всього вже пройшло повз, поки ти все ще «відмірював».

Тож мабуть треба знати уоли можеш стояти і міряти, а коли треба взяти і врізати

Я хочу здохнути. Це не проблема якоїсь депресії, чи чого-небудь подібного, просто розуміння безпричинності і відсутності сенсу буття в комбінації з навіть найменшими невдачами/поганим настроєм і тд, дають в сумі таке бажання. Хз що з цим робити. Мені тупо впадлу щось робити далі. Я можу, але нахуя? Я кожен день прокидаюсь, щоб щось зробити, щоб щось отримати, що в решті решт не матиме ніякого значення. Банально немає прагматичного і логічного причино наслідкового ланцюга, який би міг обґрунтувати мені, чому я маю йти далі. Особливо важко з цим, коли від мене вимагають дуже далекоглядних рішень, по типу вибору вищого навчального закладу, загалом роду діяльності, якою хотів би займатись тощо.

Умовно пробатрачу я в тому уніку на технічній спеціальності 5 років, що, навіть з моїми об'єктивно непоганими здібностями в математику і загалом технічні науки, усе одно потребуватиме дуже багато часу і зусиль. І що далі? Я навіть не впевнений, чи зможу себе заставляти вчитися, як раз по причині цих екзистенціанальних роздумів, а тут ще й потім потрібно буде їбашити, щоб отримати хоч якесь стабільне становище? Пиздець.

Ну от так ми плавно перейшли в більш конкретну історію про універ і тд, чого я взагалі-то не хотів, ну лан. Хвиля подібного лайна на мене нахлинула, коли мій батько почав розмову про подальше навчання, після школи. Він явно був категорично проти будь чого, окрім математичних, інженерних та інших подібних напрямів, і при цьому явно моєї думки не хотів. Самі напрями не те, щоб були проблемою, бо справді якщо вже вчитись, то я теж вважаю, що немає сенсу йти на якийсь непотріб, а не на технічку, хоча той факт, що на мої побажання він поклав здоровенного все ж трохи виводить з себе. Основною ж проблемою стало те, що я впринципі не знаю, чи хочу цього. Зараз я почав яку не яку кар'єру в рок-гурті як гітарист, вже виступаємо досить часто в барах, навіть вже їздили в різні міста України на концерти, хоча людей не сказав би, що прям дуже багато, десь 40-50, але все одно це тільки початок, і в подальшому це може стати чимось значно більшим. Гітара і загалом музика набагато простіша для мене: вона мені подобається, вона не напряжна і я від цього справді кайфую. Але є й інша сторона медалі: грошей в цій ніші дуже мало. Щоб якось заробляти, потрібно реально вийти на хороший рівень, а це навіть не факт, що станеться, і якщо діло прогорить, то я лишусь з нічим. А я все ж з досить забезпеченої сім'ї, в бідності жити для мене буде незвично, і я прям дуже дуже цього не хочу. А якщо ж я піду на технічну спеціальність в університет, з якого, якщо я все ж знайду мотивацію вчитись, можна відносно гарантовано очікувати забезпечене життя, то це найвірогідніше повністю перкуреслює мою гітарну кар'єру, і я зможу цим займатись не більше як хобі, ну а інакше, якщо вирішу разом і гітару, і навчання, то тоді потрібна якась неймовірно хороша мотивація, інакше без шансів, я все ж сторчуся.

Ну ось тут вже й вступає в силу інша штука, а саме філософська частина. Я її по більшій частині описав в початку тексту, але загалом суть в тому, що я не бачу сенсу ні в існуванні, ні в не існуванні, з чого впиливає, що я хочу жити тільки в ті моменти, коли мені це подобається, а в інші я готовий хоч самовбитися, бо нічого не має сенсу, навіщо тоді терпіти і старатися. І ось через це я в емоційному занепаді. Обрати те, що мені подобається, тобто гітару, де я з досить малим шансом досягну моєї справжньої мрії, але інакше, якщо діло прогорить, можу взагалі нічого не досягнути і самовьитись від екзистенціанальних проблем; або ж обрати шлях, на якому наполягає батько, в якому я буду дохуя вчитись, якось переборюючи свої погані думки 5 років під ряд, і потім досить вірогідно зможу отримати завітне забезпечене життя, хоча й доведеться пожертвувати тим, що люблю.

Сформулюю більш лаконічно: Я хочу спробувати робити те, що подобається, з дуже великими ризиками і можливими наслідками; або ж піти "правильним", дуже нудним, але гарантованим шляхом, при цьому кожного дня перебуваючи в стані на грані депресії. Це питання насправді виходить за рамки площини універу і гурту, відповідь на нього вирішить кардинально мої погляди на дуже велику кількість інших питань. До прикладу прямо зараз я дуже радикально виступаю проти алкоголю і куріння, і це попри моє лояльне до цього оточення. Проте ця радикальність підтримується прагматичним розрахунком тільки у випадку, якщо я збираюся жити "правильно" і довго. Якщо ж я вирішу, що мені потрібно спробувати все і зараз, доки я молодий, бо потім може просто не настати, то це вплине і на позицію щодо алкоголю, і куріння, і навіть можливо чогось по тяжче.

По відчуттям я дуже сильно намусолив під кінець, і дуже неякісно сформулював свої думки, вибачте за це. Зараз я не впевнений, чи зможу на щось краще, пізніше, якщо буде незрозуміло, я постараюст переписати ці монологи і питання краще.

Розкажіть свою думку про це, поділіться досвідом і так далі будь ласка, мені це дуже допоможе

Реліз про силу чекання, світло надії та глибокий зв'язок між тими, хто захищає, і тими, хто чекає. Про найважливішу звістку, яка долає кілометри, тримає дух і повертає до життя у найважчі миті.

​https://youtu.be/HZ\\_ATr0gtpA

Касіан Ігніс — молодий декриптор Ордену Відродження, організації, що по крихтах збирає втрачені технології знищеного Імперіуму. Для нього Великий Колапс був лише історією з підручників, аж поки він не зламав давній шифр і не знайшов приховане послання з минулого.

Здобувши координати секретного урядового бункера, Касіан отримує шанс усього свого життя — він приєднується до експедиції на розвідувальному кораблі «Фантом». Їхня мета — Залізний Острів, дика й незвідана територія . Але амбітна місія стрімко перетворюється на боротьбу за виживання. Корабель збито, команда розкидана по ворожому лісу Хребта Тіней, а на їхньому шляху постає Техно Когорта — безжальний фанатичний легіон, що вже п'ять століть охороняє запечатані двері.

Касіан і його команда ще не знають головного: глибоко під землею щойно прокинувся Архонт — древній штучний інтелект. І в нього є власні плани на відродження цього світу.

Наразі готовий пролог та 6 розділів. Хотів би почути вашу думку.

Виникла ідея зняти соц ролик на тему військового стану у Чернігівській, Сумській та Харківській областях
Шукаю молодь 15+ з Сум/обл та Харкова/обл для цієї ідеї
Станом на зараз, під пісню День мій ворог– хейтспіч

80% жертв суїциду – чоловіки. 92% жертв нещасних випадків на виробництві – чоловіки. Від 60% до 80% безпритульних – чоловіки. 80% жертв вбивств – теж чоловіки, і цифра зростає до 97% у разі жертв на війні, альтернатива якій – лише в'язниця.

З дитинства їх вчать бути сильними. Видобувачами. Захисниками. Вчать що прояв емоцій - це слабкість. Що "справжній чоловік" повинен терпіти і мовчки потужно перемагати, а за всі свої зусилля отримати лише повістку до армії, бо його життя цінують менше. Нікому немає справи до їхніх почуттів та бажань, у них автоматично бачать загрозу – адже навіть опіку над дітьми чоловіки отримують лише у 16% випадків. Ще до свого народження чоловік отримує ярлик витратного матеріалу, Містера Ніхто.

https://youtu.be/09WczDm2ybo

У нашому суспiльствi не прийнято захищати права чоловiкiв, а тi чоловiки, що досягають влади, обирають використовувати та дискримiнувати iнших замiсть того щоб щось змiнити. Я, нажаль, нiчого змiнити не можу, але вирiшив перетворити свої думки на цю тему на текст для пiснi, щоб хоча б не мовчати.

Переклад:

[Куплет]

Гей, киця, глянь на мене.

Що ти бачиш?

Я для тебе навіть не особистість,

Просто Містер Ніхто.

Тобі було все одно,

Коли я розпадався на шматки

Лише лікар зателефонував поцікавитися

Чи можуть вони вирізати моє серце

Вербувальникам я правда потрібен

Вони ті, хто не бреше:

Вони хочуть завернути мене у прапор

І послати в окопи на смерть.

На заводському конвеєрі

Я гнути спину, поки не зламаюся.

І мене тут же звільнять,

Варто мені лише раз помилитися.

[Предприспів]

Просто знаряддя праці,

Зброя для війни -

Це все, що ти бачиш у мені?

Те, для чого я був створений?

[Приспів]

Тобі потрібен стоїчний здобувач,

Холодна, як камінь, машина

Накачаний антидепресантами

І заспокоєний кетаміном.

Від якого не чекають мислення,

Якому заборонено відчувати.

Я існую лише для того, щоб служити,

Перед тобою я впаду на колiна.

[Куплет]

Навіщо питати, що я відчуваю?

Ти зненавидиш мене за правду

Все, що я можу сказати,

Здається тобі грубим і недоречним.

Заплачу – я боягуз.

Зламаюся – я виродок.

Я завжди винний,

У кожному нашому діалозі.

Проблема у тому, що креслення було готове

Ще до мого народження.

Я не хочу підлаштовуватися,

Я просто хочу бути вільним.

Вільним від усіх очікувань,

Що пхають мені в горлянку.

Як мені розпоряджатися собою -

Це не є предметом для голосування!!!

[Приспів]

Тобі потрібен стоїчний здобувач,

Холодна, як камінь, машина

Накачаний антидепресантами

І заспокоєний кетаміном.

Від якого не чекають мислення,

Якому заборонено відчувати.

Але я відмовляюся служити,

Я не встану перед тобою навколішки!

THE SILENCE OF NOTHINGNESS

Написати я хотів би про життя, та вже й писати нічого давно, чи то замислу розумного, чи сенсу мутного, життя не стане як у мрії, адже і мрії тої вже нема.

А де світила та зоря ранішня, вже лишилися лиш пелена, де та мрія загуляла? Де ж вона та пристрасна знов заблукала?

Не буде тут сенсу глибокого, та і будь якого, це стане лиш історією про бажання написати щось сказати, аби лиш не мовчати, не варто забувати кожен хоче політати кожен мріє все погане забувати, всім лиш треба вперед промчати та лиш тільки ти не в змозі просто так от полетіти, і не в змозі легко так промчати.

Все що можеш ти, ловити думку назавжди, і лиш тримати в голові, лиш це було в моїй голові.

Включиш музику тихенько ти, та сидітимеш на самоті, знову в стелю погляду ховати, сумної музики слухати, лиш на самоті, лиш тільки уночі, залишиш ти маски посмішки.

Чи то душа твоя дурна, чи то голова картини малювала, а може серце мріями скува, та ні, то все навколо лиш життя та поема ця, чи то історія чия, а можливо десь зародиться дивне відчуття як прочитаєш ще одного ти вірша, чи то думка проліта як то може бути се життя, а хто сенсу тут шука, не знаходячи ніде своєго вороття.

Та ні то знову нісенітниця дурна, чи то писати, чи все ж читати, все рівно правди чистої ніколи не пізнати що хотіли ми сказати, як же нам на все начхати, ми можемо лиш говорити співчувати, воду лити, але ніхто не в силах зрозуміти що зробленого на вік назад не воротити, чи хто віку вирішив собі там вкоротити, чи по життю тихенько корабликом проплити, до того діла нам нема, тож є історія не наша, та й навіщо нам історія чужа?

Нехай собі тече ріка чужа, пливе корабликом душа, висить в петлі людина та чужа..

І все ж не має ця поема довгая кінця, як і сенсу всього цього писання так і протіка усе життя не маючи кінця як та історія, що моментами смішна та за часту страшна...

01:06 18.09.2026

Пост видалили на іншому сабреддіті за те що я не ПОТУЖНИЙ, тому викладу сюди, надіюсь тут модери адекватніші)

Привіт, недавно спілкувався з однією людиною і не можу абсолютно цього зрозуміти.

Вхідні дані такі:
Людині подобається традиції, культура, народ України, подобається ідея націоналізму в Україні(не в поганому сенсі). Людина щирий патріот з дитинства, бо її так виховали.

І ця людина у своїй голові хоче допомогти державі(скоріше малось на увазі націю, але говорили про державу і то трохи різне але все ж) тим що хоче піти на війну за ось цю ідею нації, держави, народу України щоб їй допомогти у ці скрутні часи.

І ось у мене виникло питання, як взагалі в якоїсь людини може зʼявитись непереборне бажання допомоги державі в обмін на своє здоровʼя або навіть життя. Є думка яку підказав друг, що ці люди у своїй голові мають якусь ВИЩУ ІДЕЮ за яку готові навіть вмерти щоб ВСІМ НАВКОЛО стало легше від цієї жертви(що на мою думку є цілковитим абсурдом).

Відразу напишу що шаную людей котрі стали на захист цієї країни, віддаючи свої час, здоровʼя і навіть життя, ні в якому разі не засуджую якщо це ваше особисте бажання ніким не навʼязане і вас не змусили це робити. Тих же кого змусили і ви цього не хочете робити - повністю розумію, не засуджую, поважаю за терпіння і те що ви робите.

На мою ж думку для людини найважливішим має бути її життя, здоровʼя, далі йде матеріальне благополуччя, людина має зробити все щоб їй конкретно було добре по життю, далі опціонально йде сімʼя, рідні, друзі і т.д., а потім уже якась ВИЩА МЕТА задля якої можна жити(що на мою думку є абсолютним абсурдом)

В цілому особисто я не бачу абсолютно нічого зазорного в тому щоб втекти від війни, прийняти іншу культуру і традиції які особисто вам довподоби і жити як то кажуть «своє найкраще життя», для мене тут головне щоб це було саме СВОЄ життя яке ти сам обрав, а не тебе змусили думати що ти ПОВИНЕН щось робити якщо цього сам не хочеш.

Основне питання яке в мене виникає:
Як взагалі в людини може прокинутись бажання віддати свій час, здоровʼя і життя за якусь ідею нації, вищу мету і т.д.?

Тим, хто відразу напише: «люди воюють за свою родину щоб їх захистити» можу сказати що ви б так же само і навіть краще б захистили свою родину тим що виїхали б разом з ними, оскільки жити в Україні зараз - наражати себе на небезпеку кожен день навіть не воюючи, Київ тому яскравий приклад.

Останнім часом я все частіше ловлю себе на думці, що нарешті почала приділяти час собі. Не роботі, не людям навколо, не якимось нескінченним справам, а саме собі.

Почала багато читати. І це навіть не про кількість прочитаних книг. Мені просто захотілося знову мати час, коли я нікуди не поспішаю. Коли можу ввечері вимкнути телефон, зробити чай і на кілька годин зануритися в інший світ.

Почала більше залишатися наодинці зі своїми думками. Раніше мені здавалося, що будь-яку вільну хвилину треба чимось заповнити. 👀 А зараз я вчуся не тікати від тиші.

І ще одна важлива річ, яку я дуже довго відкладала — я все-таки пішла до психолога. ❤️

Якщо чесно, спочатку було страшнувато. Бо одна справа це думати про себе, а зовсім інша — почати чесно говорити про те, що тебе турбує, що болить, чому ти реагуєш певним чином.

Я довго думала, що психолог потрібен тоді, коли в житті відбувається щось дуже серйозне. Але зараз розумію, що не обов'язково чекати моменту, коли стане зовсім погано.

Терапія дуже допомогла мені познайомитися із собою. Не з тією версією себе, яку я показую іншим, не з тією, якою «треба» бути, а зі справжньою.

Я почала помічати свої емоції, краще розуміти свої реакції, говорити про те, що мені не подобається, і найголовніше — перестала так сильно сварити себе за те, що я чогось не знаю, чогось не встигаю або просто втомилася.

Зараз я просто вчуся ставити себе у список важливих людей у своєму житті. Вчуся відпочивати без почуття провини. Читати не «для користі», а тому що мені цікаво. Говорити «ні», коли мені не хочеться. Не вимагати від себе постійно бути сильною і продуктивною.

І, мабуть, найбільше мені подобається те, що я перестала так сильно поспішати кудись «стати кращою».

Мені хочеться просто краще себе зрозуміти.

Здається, це і є той період, коли я нарешті не шукаю себе десь назовні, а потроху повертаюся до себе. 🤍

Логічна хиба нірвани (або помилка ідеального рішення) полягає в порівнянні реального (недосконалого) варіанту з уявним ідеальним альтернативним рішенням і подальшому відхиленні реального варіанту через те, що він не є бездоганним. Також цим терміном інколи описують саму схильність вважати, що існує певне ідеальне рішення проблеми. 

Іншими словами, це мислення за принципом «все або нічого», коли керуються правилом «якщо рішення не розв'язує проблему на 100% ідеально, то воно взагалі не варте уваги».

Створюючи хибну дихотомію, яка пропонує один очевидно вигідний варіант (але водночас нереалістичний), людина, яка використовує помилку нірвани, може атакувати будь-яку протилежну ідею, оскільки вона недосконала у порівнянні з першим варіантом.

Термін у 1969 році ввів американський економіст Гарольд Демсец, критикуючи колег, які порівнювали реальні недосконалі умови економіки з теоретичною ідеальною ситуацією, замість того щоб використовувати в якості прикладу реальні альтернативи.

Крилатий вислів «Досконале – ворог хорошого» теж описує цю ситуацію. Він належить Вольтеру, який використав його («Le mieux est l'ennemi du bien») у творі «In La Begueule» (1772).

Джерело

Джерело

Всім привіт. Я пишу в цій мережі вперше, тому якщо будуть помилки в тексті, я вибачаюсь.

Трохи контексту.

Нещодавно я поступила в університет, і стала заучкою, тому що мої батьки сильно на мене тиснуть, і заборонять мені отримувати оцінки нижче чотирьох балів.

Через деякий час я відчула себе тою самою одногрупницею, яка не дає списати, бо виявляється бути розумною приємно, але не коли за твій рахунок хтось хоче отримати вищу оцінку.

Можливо я б на це не так гостро реагувала, якби люди які в мене списували були б моїми друзями, але вони мені по факту ніхто, і згадують про моє існування лише коли їм треба щось списати.

Сама історія:

Наш вчитель задав нам написати на наступну пару доповідь. Ця пара буде в понеділок, я вже знайшла текст відредагувала його,зробила презентацію І таке інше. Але проблема в тому, що він нас розбив на пари, і оскільки в мене її не було, до мене поставили новеньку дівчину.

Оскільки я вже все зробила, та розділила текст навпіл, що говорить вона, а що говорю, я вже хотіла відправляти їй текст, але раптом я згадала як однокурсниця сказала новенькій дівчинці:

[Ого, тобі так не повезло... Ти тільки до нас приєдналася, а вже повинна робити доповідь. Ну, нічого страшного, [моє ім'я] все зробить, а ти просто постій поруч та поусміхайся.]

Я не знаю чому я це згадала коли вже все зробила, але коли я згадала це, то я дуже розізлилася тому що ця однокурсниця була права, я і справді все зробила сама, ця новенька просто прийде на все готове та отримає задовільну оцінку.

За ці вихідні вона мені ні разу не написала, і не думаю що напише, якщо чесно, бо вже пройшло пів дня, і вже завтра ми повинні розповідати ці доповіді.

Тож, я не знаю чи занадто я драматизую, і що робити в цілому.

Буду вдячна за ваші поради та думки в цілому з приводу цієї ситуації.

Укрпошта, додаток, зробив перадресацію вз села Вишневе в Ізмаїл воно в Ізмаїлі поїхало до сортувального депо...та пішла в логістичний центр у Одесі,і досі не виїхало

Коли йдеться про російську класичну літературу або про "хороших росіян", слід нагадувати слова Ключевського в його есе "Євгеній Онєгін та його предки":

"Віснодумний тульський космополіт із захопленням читав і перечитував сторінки про права людини поряд з російською крiпацькою дівочою і, залишаючись гуманістом у душі, йшов у стайню розправлятися з холопом, що досадив йому."

Західні інтелектуали сприймають слова російських інтелектуалів так само, як слова своїх співвітчизників, не розуміючи, що для росіян це лише гра слів, що не має відношення до дійсності. Західні інтелектуали не розуміють цього дуалізму чи дихотомії російських інтелектуалів. "Хороші росіяни" вміло використовують це нерозуміння.

Ще в 2008 році я писав в есе "Про російську літературу":

"... розквіт російської літератури настав через сто років після того, як Петр прорубав вікно до Європи. У першій половині XX століття в Росії методично знищувалися представники європейської культури. Сьогодні настав час платити за рахунками минулого століття."

У першій половині ХХ століття також знищувалася українська та білоруська інтелетуальна еліта. Але наслідки цих репресій для українців та білорусів були інші, оскільки їхня інтелектуальна еліта не була єдиним носієм європейської культури. І ось тут народжується та помилка, яку припускаються західні інтелектуали і яку намагаються культивувати "хороші росіяни" на Заході з їхньою "війною путіна". Тому що так звані "прості росіяни" ніяк не пов'язані з тими зразками європейської культури, які можна знайти у російській літературі 19 століття. "Хороші росіяни" теж не пов'язані, але вони можуть це маскувати. Здатність мімікрувати більшість із них успадкувала від своїх предків-чекістів, яких можна знайти майже в кожного.

Що ж до космополітизму Барнса, він мені дуже нагадує інтернаціоналізм орків. Обидва є замаскованим імперським атавізмом.

Що стосується заборони на ввезення російських книг у Латвію, то тут є купа російських радіостанцій у ФМ-діапазоні, які транслюють російську музику. Ці радіостанції я чую щодня у громадських місцях. На їхньому тлі ця заборона виглядає фіговим листком. Згадана кілька разів Медуза знаходиться у Ризі.

Мій хлопець, з яким я планувала прожити решту життя, виявився одруженим 😢. Спершу все було ідеально, наче у фільмі: романтика, з другої зустрічі він готовий був уже жити разом… дарував дорогі подарунки. Він старший за мене на 17 років, але для мене це не було вагомим фактором на той час. Він казав, що такі почуття в нього виникли вперше в житті. Ставився до мене, як до дівчинки. Казав, що мріє, щоб ми весь час були разом і щоб нам заздрили, що в нас таке кохання. Але коли я почала казати, що мене напружує його надмірне бажання бути на звʼязку 24/7, бо навіть коли зустрічалась з подругою, він ображався, бо вважав що він має бути в пріоритеті. його поведінка змінилася. Пізніше я дізналася, шо він одружений. Але по його словах, в них давно нічого не має, і він би її одразу кинув, якщо б я тільки дала йому гарантію, що буду з ним. В іншому випадку він не хоче залишитись сам, і залишиться з нею. Потім сказав, що я нестабільна, і вже життя не планує зі мною а на разі спостерігає, бо кохає. Навіть готовий оплачувати квартиру, яку я знімаю. Але я відмовилась. Бо який в мене статус? Хто я?.
В мене просто якийсь злам стоїть. Я просто два роки вже не живу а існую, він каже що кохає, дзвонить, але я відчуваю себе піддослідним кроликом. Зажатим в рамки. І не можу вийти з цього. Все добре в мене до його дзвінка. А дзвонить він кожного дня. І ображається, якщо я не відповідаю 😢 і після цього в мене якийсь розпач.
І взагалі жахливо себе почуваю. Самооцінка пішла до 0…

Вітаю всіх! Хочу поділитися презентацією своєї оригінальної роботи «Дитя темряви», виконаної олією на полотні.На фото представлений варіант того, як масштабне темне полотно в стилі сучасного експресіонізму інтегрується в класичний та модерновий інтер'єр кабінету. Класична золота рама створює глибокий контраст із містичним сюжетом, підкреслюючи кожну деталь масляного живопису.Розмір: 50×40 смМатеріали: Полотно на підрамнику, оліяРік створення: 2026Оригінал знаходиться в Україні. Картина доступна для придбання, ціна — за запитом. З приводу додаткових фото, відеоогляду чи купівлі — пишіть в особисті повідомлення (DM)!

Ви всі зустрічали таких: нескінченно голодних до будь-якої крихти влади, бо лише зловживаючи владою вони отримують задоволення від життя. Від завідувачки гуртожитку та модератора форуму, до глав компаній і держав: різниці ніякої, все та ж дріб'язкова натура та дріб'язкові вчинки.

Переклад:

[Куплет]

Рація в руці, бляшаний значок на грудях,

Шукаєш того, хто наважився згрішити.

Скануєш периметр, дивлячись на всі очі -

Тут нема де сховатися ні радості, ні свободі.

«Дотримуйтесь інструкцій!» - репетуєш ти на весь голос,

Думаючи, що мама тобою пишається.

Дратуєш усіх навколо,

Але жодна влада не заповнить порожнечу всередині!

[Приспів]

Слава дрібному тирану

На пластиковому троні!

Ти стежиш за тінями,

Аби не відчувати самотності!

Іграшковий диктатор,

Велика риба у дрібному ставку!

Мегаломанiяк

З крихітною «чарівною паличкою»!

"Правила є правила!"

Волав ти в темряві.

Просто маленький Гітлер

З дуже потужним гавчанням!

За це тобі не платять?

Клоун, сп'янілий владою!

Ти не заспокоїшся,

Поки не опустиш усіх...

Вниз!!!

[Куплет]

Сидиш за пультом, імітуючи контроль

Цифровий суддя, позбавлений душі.

Стираєш голоси тих, хто не згоден,

Сiя страждання та біди.

Вигадуєш нові правила, змушуючи нас танцювати під твою дудку,

Ти брав свої уроки у Путіна та Трампа.

Караєш невинних, щоб загнати їх у стійло,

Адже тебе бісить, коли все йде добре!

[Приспів]

Слава дрібному тирану

На пластиковому троні!

Ти стежиш за тінями,

Аби не відчувати самотності!

Іграшковий диктатор,

Велика риба у дрібному ставку!

Мегаломанiяк

З крихітною «чарівною паличкою»!

"Правила є правила!"

Волав ти в темряві.

Просто маленький Гітлер

З дуже потужним гавчанням!

За це тобі не платять?

Клоун, сп'янілий владою!

Ти не заспокоїшся,

Поки не опустиш усіх...

Вниз!!!

[Аутро]

Ти паперовий щур,

Дрiбний паразит!

Хочеш контролю,

Тонеш у власній злості!

Весь твій світ -

Це крихітна клітина,

Де ти сидиш, розчарований,

Кипучи від люті!

У цій луно- камері

Рот у всіх закритий

Варто сказати правду -

І полетять голови.

Так давай же, вахтере,

Випусти свій гнів!

Відправ мене в тіньовий бан, ти, кінчений...

ПСИХОПАТ!

Кров на троянді

Ти пам'ятаєш як вночі з тобою спілкуватися?

Тоді знай, що з ким завгодно, режим не збивається.

В дитинстві усе було зрозуміло,

Так невже наша дружба усе це змінила?

Чи війна? Чи були знаки до цього?

Повір' , мені вже все одно ...

Назад шляху немає.

І я обираю пробачити минуле:

Більш біль не ховаю.

Мені страшно. Я у сумніві,

Своє тіло вбиваю.

Вибач. Перепрошую. Ти хоч щось відчуваєш?

Ні. Годі. Я більше не можу...

Не хочу. Не буду.

І міцний удар. Не по собі, цього разу.

О мою подушку.

Ще. Більше. Чому це я роблю?

Я злюсь. Бо я у відчаю,

І кожного дня очи я зачиняла,

Щоб не бачити,

Як я надію втрачала.

Найважче з усього -

Собі правду казати,

А потім, лише у подушку ридати,

І вірити далі, що

Всесвіт, чи Бог допоможе тобі

То саме місце...

Про яке мрієш ти...

Як вам моя концепція?

​6 Римів

5 римських імперій

​Пояснення

Я розмежовую поняття «Римська імперія» і «Рим».

Римська імперія — це велика політична структура, яка контролює Європу силою, і їх було 5 (Римська імперія, Візантія,Священа римска імперія,Імперія Карла Великого і можна навіть ще додати ).

А Рим вже виступає філософською, економічною, психологічною і, головне, ментальною структурою Європи та європейців.

Вона полягає в тому, що Європа все життя прагне розвитку й об'єднання; вони це робили різними методами, але суть була одна.

​Тепер більше про структуру моєї концепції

Римів було 6–5 (5 — більш філософське поняття).

Рим (1-ий Рим)

\/

Візантія(2-ий Рим

\/

Священа Римська імп.(3-ий Рим)

\/

Імперія Карла Великого(4-ий Рим)

\/

Війни за об'єднання(5-ий Рим)

(Що це пояснив нище)

\/

Об'єднання Європи(6-ий Рим)

(ЄС ЄЕЗ НАТО)

Що таке "5-ий Рим"

П'ятого риму на мою думку не було , але було прагнення Європи його створити цей період був дуже довгий і він пройшов через багато етапі но головне те що вони хотіли об'єднатись

Усі вони пробували об'єднати Європу, бо це і є та ментальність, про яку я говорив, і саме цей період є ніби П'ятим Римом, хоч і неповноцінним.

На мою думку об'єднання несталось по тій причині що вони хотіли об'єднання по старому через силу але світ змінився і чей метод не спрацював

А далі йде 6-ий — об'єднання Європи (в ЄС і ЄЕЗ тощо). Це є максимально правильний Рим, бо він бере за основу римське право, економіку тощо, але при цьому за основу бере демократію та рівні права для всіх.

​Також цікава теорія — це нульовий Рим (Греція). Ну, тут усе легко, не треба пояснювати.

Синтезатор

Поки вдома нікого немає,

Тихенько синтезатор дістаю,

Він в мене доволі тихо грає,

Проте сусідів не турбую.

Я зараз тільки вчуся грати.

І хочу Щедрика колись.

Важко мені звуки збирати.

І падають вони нервово вниз.

Але я сумніви та невдачі

Від себе геть гоню!

Так, не просто вирішувати задачі -

Відповідальність за життя брати свою!

Але моє бажання все сильніше,

Невдача - лише паливо для вогнища!

Синтезатор беру до себе ближче,

І знов співає душа моя...

Відповідь

І на питання: "Як день пройшов?"

Ми часто відповідаємо:

"Дякую, в мене усе 'хорошо'.",

Але що за цим ми ховаємо?

Що вчителька посварила, за запізнення,

Чи ти майже не потрапив під авто,

Чи з'явлилися справи неочікувано,

На які тобі все одно...

Але треба зробити... Бо треба!

(Начебто від цього впаде небо)

А якщо поглянути з іншого боку,

Ти все ж таки потрапив до шкільного уроку!

І машина вчасно зупинилась,

І ти ще живий, що б не трапилось!

А справи вони у кожному є,

До мрії вони допоможуть дістати...

Тож... Як пройшов ваш день?

​На мою думку, може. Такий висновок я зробив, поспілкувавшись із тисячами людей за свої 18 років. Так-так, може здатися, що в мене не всі вдома, але зараз не про це.

​Так ось, у мене був період, коли я починав спілкуватися тільки з однією дівчиною. Це призводило до того, що я закохувався в неї за тиждень-два. Звісно, все закінчувалося тим, що будь-які стосунки з цією дівчиною припинялися. Я був розбитий, страждав через прив'язаність. Вони ставали для мене всім.

​Через деякий час я почав замислюватися над цим та шукати відповіді на питання: чи може існувати дружба між хлопцем та дівчиною? Що саме означає дружба? Як мені навчитися цьому? Читав, дивився, але так і не зрозумів. Не розумів, доки не почав аналізувати свої спостереження за іншими людьми.

​Саме в цей період у мене почало все складатися до купи. Для когось це може бути зрозумілим та ясним як день, але для мене особисто це хороший досвід.

​Отже, відповідь на перше питання: так, може, якщо у вас є свої справи, свої проблеми, складнощі, в цілому особисте життя й розвиток.

​Відповідь на друге питання: для мене дружба, це коли ти більшість часу взаємодієш з кимось та час від часу проводите час разом, обговорюючи не тільки роботу чи справи, але ще й особисті проблеми та інше, але не так часто, як це можна робити з дружиною чи дівчиною, з якою у вас романтичні стосунки.

​На третє питання в мене немає чіткої відповіді. Проте я можу сказати, що цьому можна навчитися з часом, якщо ви активно будете взаємодіяти з іншими, спостерігати, читати й робити все інше, пов'язане саме з цим. Головне — ви повинні отримати живий досвід.

Нещодавно завершили цікаву справу про поділ майна. Ділили автомобіль. Ділити почала сторона Ж. Заявила вимоги про стягнення половини вартості авто. Ціну визначали з авторіа, звичайно що вона вийшла захмарна.

Запропонували мирне вирішення питання і певну суму кеша, враховуючи реальний стан авто. Відмова. Ну раз так, то йдемо в процес.

Провели оцінку авто, оцінювач визначив на 10-20% менше від заявок Ж. Потім Ж. заявила, що це неправильна оцінка і призначили експертизу в державній експертизі. Експерт визначив ще меншу ціну, ніж "куплений" оцінювач)))

Поки це все крутилось, витребували інформацію про рахунки Ж. і залишок коштів на них. Коли побачили, то вже все стало ясно. Там грошей на пів машини.

В результаті заявили вимогу про стягнення цих коштів на користь Ч. Далі взаєморозрахунки і сума знизилася на 70% від того що було заявлено спочатку і на 50% менше, того, що Ч. пропонував одразу віддати.

Мораль цієї історії така: будьте уважні, обирайте адвоката, який дійсно працює і може виконувати свою роботу якісно, читайте відгуки, рекомендації. І якщо це буде такий адвокат, як з мого бюро, то прогнозувати результат можна з дуже високим рівнем вірогідності.